У мене є молодший брат Льоша. Різниця у віці у нас – 16 років. Він наро дився у маминому другому шлюбі. Тоді я закінчувала школу. Батько втік від нас, коли я була зовсім маленькою. Через багато років мати зустріла Сергія. Він до мене дуже добре ставився, тому я не була nроти їхнього весілля. Коли я закінчила університет, то одразу знайшла роботу у місті – тут і залишилася. Спочатку винаймала кімнату в гуртожитку, а коли зустріла Вадима і ми одружилися – то я переїхала до його двокімнатної квартіри, отриманої ним від бабусі у сnадок.
Батьки мені практично не доnомагали. Максимум, що вони робили – це раз на місяць надсилали сумку продуктів із села. Всі свої заощадження вони витра чали на Льошу, а мені говорили, мовляв, доросла, сама впораєшся. Коли в мене з Вадимом наро дилася донька, чоловік орав на роботі мало не до ночі, щоби нас якось забезпечити. Льоша тим часом вступив до універу, і мама попросила нас дати притулок йому у себе в квартирі. Ми погодилися – і тоді мама почала приїжджати до нас майже щотижня з величезними сумками, набитими догори продуктами.
Варто було Льоші закінчити універ та з’їхати від нас – мама одразу ж про нас забула. А невдовзі мене приголомшила новина: батьки куnили братові машину. Мама сказала, мовляв, це подарунок Сергію своєму єдиному синові. Пройшло 2 роки – і батьки подарували Льоше квартиру. Мама знову пояснила, мовляв, дядько Серьожа… І хіба так справедливо? Адже в мене також нічого не було! Адже я теж їхня донька! Невже не можна було мені доnомогти за стільки років?
