Ваня був єдиною дитиною в сім’ї, і він дуже не любив всі свята, особливо якщо вони відзначалися в дитячому садку. Хоч хлопчикові й було лише 5 років, але він чітко розумів, що не хоче брати участь у тому маскараді, в який його намагалися загнати. Поки всі діти водили хороводи навколо ялинки, розповідали вірші та співали пісні, Ваня зі зморщеним виглядом сидів на стільчику і дивився на всіх. Мама неодноразово питала виховательку, чому її син постійно сидить. Вихователька розводила руки, мовляв, Ваня нічого не хоче. Як би його не змушували, але він просто навідріз відмовляється співати з дітьми та вигадувати сценки. Наближалося 8 березня.
Викладачка вирішила влаштувати для мам сюрприз, тож на збори покликала батьків. Василь прийшов на збори сина Вані. Виявилося, що треба було підшити сарафанчик синам, мовляв вони танцюватимуть і співатимуть для своїх матусь у дівчачих костюмах. У цьому й був увесь прикол, на думку викладачки, це має бути смішно. Василь розумів, що Вані це точно не сподобається, але що вдієш – від колективу теж відставати не можна. Під час ранку всі мами зібралися у великому очікуванні. І ось коронний номер-хлопчики вийшли у сарафанах. Спочатку мами нічого не помітили, а як зрозуміли, що замість дівчаток – хлопчики, то почали сміятися.
Усі розуміли, що це жарт, окрім Вані. Він був наприкінці хороводу, одразу було видно, що дитині це не подобається. Він голосно крокував, хмурив брови, коли всі інші мило посміхалися. Але далі гірше. Був конкурс для тат. Потрібно було пройти смугу випробувань, а наприкінці одягнути на себе червону шапочку і сказати: «Я найкрасивіша». Батьки бігали на перегонки, кричали, що вони найкрасивіші – всі сміялися. Після такого ранку Ваня зі сльозами на очах вдома сказав, що більше ніколи не братиме участі у цих дурних іграх. Хлопчику було дуже соромно, він навіть не хотів перший тиждень ходити до дитячого садка.
