Як і у баrатьох людей, з дитинства у мене залишилося зовсім мало спогадів, а ті, що залишилися, дуже обривчасті. Все одно деякі фрагменти з дитинства я запам’ятала на все життя, та так добре, деякі – до найдрібніших деталей! Одним з таких спогадів є Лера. Я не пам’ятаю обличчя Лери, її голос, як ми познайомилися, і майже нічого про неї, крім її білої собаки. Я не знаю, чи належала ця собака їй, або я просто побачила собаку десь поруч з нею, але все ж, біла маленька собачка запам’яталася мені дуже добре.
З моменту мого переїзду з рідного села в місто, пройшло багато років. З села у мене залишилися тільки найкращі спогади, адже такої краси я в місті ніде не бачила. Я переїхала жити в гуртожиток: не найкраще місце для проживання, але для початку підходило, та й важливіше для мене тоді було навчання, а не комфортні умови проживання. Зі мною кімнату ділила одна дівчина, моя ровесниця, Віра. Вона виявилося дуже приємною дівчиною в плані спілкування, і стала моєю хорошою подругою. Віра весь час говорила, що у неї таке відчуття, що в минулому житті ми були кращими друзями, але я в таке не вірила. У перші дні її заселення, я помітила одну цікаву річ: фотографію маленької дівчинки, з білим щеням в її гаманці.
Я була впевнена, що це Лера. Я запитала, чи звуть дівчину на фото Лерою, і подруга здивовано відповіла, що саме так. На фотографії була дівчинка на ім’я Лера з собакою, яка мені так яскраво і детально запам’яталася. Ось тільки знайшлася ще одна дивна деталь в цій історії: я все дитинство не виїжджала з нашої країни, а на фотографії, як виявилося, дівчинка була в селі, яке знаходилося аж в Румунії! А тепер найдивніше: на фотографії була бабуся Віри, якої не стало ще до народ ження Віри. Але чому ж я так добре пам’ятаю людину, яку навіть не існувало до моменту мого народ ження? А може, ми з нею і справді були знайомі в минулому житті?!
