Школа, куди прийшла викладати новоспечена вчителька молодших класів Мариночка, для учнів Марина Петрівна була з музичним ухилом. У перший “А” клас набирали музично обдарованих дітей. Марині дали 1 “Б”. Мариночка, сама ще насправді дитина, старанно готувалася до уроків. З дітьми дотримувалася рівних, доброзичливих стосунkів. Але за кілька місяців відчула див ну, здавалося б, нічим не мотивовану антипатію до одного з учнів, Артура Торовіна.
Поступово антипатія у Мариночки перейшла у страх. Вона боя лася заходити до класу. Боялася зустрітися з Артуріком поглядом. І ось що примітно – хлопчик не хуліганив, не ледарів, постійно піднімав руку. Але ось дратував він учительку всією своєю істотою. При погляді на нього Марина відчувала нічим не обґрунтовану, незрозумілу аrресію щодо хлопчика. Насилу відпрацювавши другу чверть, Мариночка, на зимових канікулах, прийшла до кабінету директора . Іван Сергійович був мудрим та досвідченим педагогом. – Іване Сергійовичу, або переводите його в інший клас, або звільняйте мене. Боюся не стриматися, – завершила свою розповідь Мариночка і розnлакалася.
– Заспокойтеся, заспокойтеся, Марино Петрівно. На початок занять час ще є. Щось придумаємо, – сказав директор. Через два дні директор приймав у себе в кабінеті батьків Артура Торовіна. – Ваш Артур дуже сподобався вчителю співу. Вона вимагає, щоб хлопчика перевели до 1 “А” класу, – сказав він. – Правда? – Зраділа мама. Вона мріяла, щоб її син навчався у музичному класі, але приймальна комісія вважала недоречним. – Щоправда. Так ви погоджуєтесь на переведення вашого сина в інший клас. – А може, у сина запитаємо, – засумнівався батько. – Нікого питати не будемо! Звичайно, ми згодні! – підтвердила мати хлопчика. Артем із відзнакою закінчив школу. І навчився добре грати на гітарі. А Марина Петрівна nродовжує викладати у тій же школі. І з того часу жодної такої накладки в неї не було.
