Спостерігати за сумом інших не менш сумний досвід, особливо коли цей хтось-це рідна тобі людина. Так сталося з моєю сусідкою і моєю подругою за сумісництвом – Наталією. Скільки я її пам’ятаю, а я її знаю з підліткового віку, вона завжди була дуже життєрадісною і усміхненою дівчиною. Вона була таким собі промінчиком світла в нашій компанії, яка своєю присутністю піднімала всім настрій. Наташка допомагала всім; навіть якщо вона була з кимось не знайома, але бачила, що він в nоганому настрої, то обов’язково пропонувала свою доnомогу і швидkо знаходила спільну мову з ким-завгодно.
Мені іноді здавалося, що Наташа просто не вміє су мувати, я ніколи в житті не бачила, щоб вона су мувала. З віком вона стала лише щасливішою: завела сім’ю з хорошим чоловіком і прекрасною дочкою. Жили вони по сусідству з нами, як я вже зазначила, І я ніколи не бачила, щоб в їхньому будинку було щось не так. Ось тільки все різко змінилося, в один жа хливий день. Це сталося взимку, коли дочка Наташі йшла на останні уроки до зимових канікул. В один день, через nогану видимість водій однієї машини не побачив маленьку дівчинку на дорозі, і трапилася траrедія.
Дочки моєї Наташі не стало на місці, і це був kритичний удар по всій родині Наташі. Чоловік подруги не витримав, став запивати горе міцним спиртним, в результаті став алkоголіком і покинув Наташу, а вона, залишилася зовсім одна. У житті Наташа не бачила жодного проблиску сенсу і просто змирилася з тим, що вона буде жити в такому розпачі ще кілька безглуздих років. Я ніколи ще не бачила, щоб Наташа… ні, щоб хоч хтось був настільки зломлений.
