У мене є сусідка Арина, ми з нею досить близько спілкуємось. Нещодавно вона прибіrла до мене дуже засмучена, почала розповідати про ситуацію у своїй родині. Три роки тому не стало її чоловіка, і вона залишилася сама у своєму будинку. Має сина і доньку, але вони давно створили свої родини і поїхали до міста. Варто сказати, що ще за життя чоловік Арини подбав про те, щоб його діти мали дах над головою.
Він придбав дві однокімнатні квартири та переписав на дітей. Арина розповіла, що під час останнього візиту діти сказали, що хочуть nродати будинок, а мати забрати до себе. Це дуже обурило жінку і вона різко відмовила. -Але чому ти така незадоволена? Вони ж не в дім для людей похилого віку тебе відправити хочуть – Здивувалася я. -Іро, невже ти не розумієш?
Важко жити з іншою родиною. Вони вже мають встановлений уклад. Я маю свої звички. Якщо в цьому плані у нас виявиться якась невідповідність, згодом я почну їх дратувати, а потім вони зовсім мене зненавидять. Таке відбувається часто-густо. Краще жити на відстані, мати добрі стосунkи, ніж так. Я подумала і зрозуміла, що Арина у всьому має рацію.
