Моя старша сестра була вже кілька років заміжня, коли я теж обзавелася сім’єю. Грунтуючись на її гіркому досвіді, я з побоюванням чекала контактів зі своєю свекрухою. Свекруха сестри постійно, з білосніжною ганчірочкою, шукала бруд в квартирі невістки, втручалася в процес готування зі своїми порадами, лізла всюди зі своїми порадами… Моя ж свекруха ніколи нічого такого не робила. Навіть коли їй була необхідна доnомога сина, то вона попередньо цікавилася нашими планами, і лише потім висловлювала свої прохання.
Тому я вважала, що мої від носини зі свекрами ідеальні. Однак не дарма кажуть, що людина пізнається в біді. Черговий, наш з чоловіком, сkандал закінчився тим, що він, забравши частину речей і грюкнувши дверима, повернувся до батьків. А на другий день до мене прийшли мої свекри. За рештою речей сина. Вони швидко зібрали речі сина свої подарунки: і телевізор, і кухонний комбайн, і сервіз на дванадцять персон… Але речі – це дурниця, а ось те, що вони висловили… Як з’ясувалося, я їм не сподобалася відразу, і своє благословення дали лише щоб не засмучувати сина. Сказали, що з нетерпінням чекали цього дня, коли у сина розкриються очі і він піде від мене.
Пораділи тому, що ми не народили дитину, тому що мої діти в якості онуків їм без потреби… І ще багато чого образливого наговорили, потім забрали свої пожитки і пішли. З чоловіком ми помирилися через два місяці. Переїхавши назад до мене, він хотів перевезти і речі, які забрали його батьки. Але я заборонила. Не потрібні мені їх подачки. Тепер у нас в родині мир і любов. Я ваrітна. Свекри намагалися зобразити радість від нашого примирення, але я не забула їх слів. Чоловіка попередила, що ноги його батьків не повин но бути у нас вдома. І ще-вони не хотіли онуків від мене, значить і не побачать моїх дітей. І мій чоловік зі мною погодився.