– Настусю, мені здається, твій чоловік сім’ю зовсім не любить, – сказала мати дочки. – Що, вибачте? Це яку сім’ю я не люблю? Якщо ви про вашу родину, то я наперед кажу, завтра у вашому саду не буду орати. Я не кінь, а людина. А в нашій родині всі добре, тому що моя дружина мене підтримує. – Де це все добре? Ти ж свій театр любиш більше, ніж будинок! – Шановна теща, я повторюю, якщо мова про вашому будинку, то я до вас більше не прийду. Минулий раз ви змусили мене перетягнути всю меблі туди-сюди, в результаті вони стоять на kолишніх місцях. – Ой, не сkаржся. І що такого? – Те, що у мене так бо ліла спина, що я не зміг навіть піднімати шпагу мого Гамлета.
Полонію довелося самому вми рати. Мене ледь не вигнали з театру з-за цього. – Ну, звичайно. Ти тільки про своєму театрі і думаєш. Настуся, ти що мовчиш? Тебе все влаштовує? – Ой, мам. А що поробиш, ти сама знаєш, що театр — це хво роба. Я сама хворіла їм раніше. – Але ти ж змогла вилікуватися. Хай і він спробує. – Порівняти наші випадки недоречно. Я там просто танцювала, а у чоловіка головні ролі. – Розумію, але він же любить театр більше тебе. – Ні, – сказав зять, – я люблю театр більше життя. – Звідки така сильна любов до театру? – Ви не зрозумієте, ви ж так далекі від мистецтва. Театр — це храм для мене. Коли я говорю на сцені, люди мене слухають, аплодують, а не сперечаються за всяким дурницям, і не примушують копати грядки. Я служу мистецтву. – А мені служити не треба значить?
– Я сто разів вже вам доnоміг. Але в цей раз не буду. У мене завтра прем’єра, мені треба бути в формі. – Знаєш, зятьок, на зборах членів садовнического товариства я теж виступаю, з промовою. Там мене люди так само слухають і аплодують, як тебе. Я можу сказати їм, що мій зять зазнався, не хоче доnомогти мені в саду, і ніхто з них не прійде на твою прем’єру. А адже ми теж любимо театр. – Нї, ви не вирішуєте за них. – А ось і вирішую. Тому подумай над цією пропозицією. Ти завтра копаєш дві грядки в моєму саду, а я організую тобі двісті чоловік на прем’єру. – Дві грядки? Двісті людей? – зять зацікавився пропозицією, – добре згоден. Він простягнув руку. – Ну, три грядки і ще бочки потрібно буде… – Мам, – перебила Настя, – ти ж обіцяла, що не буде як в попередній раз. – Ладно, три грядки і всє, домовилися. Зять ж артист, а не хухри-мухри.
