– Я не розумію, як можна жити в цьому бардаку? – розповідає шестидесятитрирічна Світлана Іванівна, – скрізь стоять дитячі пляшки, іграшки, під раковиною гора брудного посуду, підлога місцями липка. Навіть на підвіконнях і на комоді стоять чайні кружки. Це невістка кожен раз чай у новий стакан наливає. Ну зрозуміло, в цьому бардаку ж неможливо нічого знайти. Жінка не була сто відсотковою грязнулею, але у неї завжди була хоч якась чистота. Могла мити підлогу раз на п’ять днів, а вікна раз у півроку, а у вільний час займатися улюбленими справами. Але для неї, наприклад, заправляти постіль, потрібно робити автоматично, або посуд мити хоч раз в день.
– Мій син любив порядок, адже я його вчила вбиратися з дитинства. Коли він поїхав вчитися і знімав квартиру, там був армійський nорядок. Але все змінилося, коли з’явилася Надія. Все так і було, але це тривало недовго. Зрозумів, що цього мало, син Світлани Іванівни махнув рукою. Зараз він звик до такого розкладу справ, навіть захищає дружину, коли мати намагається робити їй зауваження. – Коли я була молода і свекруха приходила в гості, я наводила nорядок, щоб не червоніти. Але моя невістка нічого не робить. Могла б хоч сховати одяг у шафах, брудний посуд відністи на кухню. А вона лише бере одяг зі столу, кидає на ліжко, рукою прибирає крихти і каже: «сідайте!» Я довго мовчала. Коли вони були удвох, не хотіла втручатися, вважала, це їхній дім і їх справа. Але коли наро дився онук я напружилася.
Коли невістка була ще в nологовому будинку, я поїхала до них і три дні без зупинки займалася прибиранням. Такої кількості бруду світ не бачив. Після прибирання будинок блищав, хоча б була санітарія. Невістку і онука виписали, і невістка заявила, що в найближчий місяць не чекає гостей. Я домовилася з нею про зустріч і прийшла в гості лише через місяць. У будинку панував безлад ще гірше. До їх речей приєдналися ще й дитячі речі. Не кажу вже про туалет і кухню. Зайшла туди і вийшла відразу ж. Кажу невістці, що з дитиною такий безлад непропустимий. А вона відповідає: «ми не встигаємо, але нас все влаштовує. Давайте ви не будете казати нам, що робити у власному домі». В підсумку ми з неї nосварилися, і я заявила, що я туди більше ні ногою. І вже п’ять місяців, як я не була у них. Про сварку ми забули вже, спілкуємося з невісткою, надсилає мені фото внука. А син каже: «невже порядок тобі важливіше онука?»
