Своє дитинство я згадую зі сльо зами на очах. Воно було безтурботним і щасливим. У мене була любляча мама і чудовий батько. Все змінилося, коли мені було п’ять, мама захво ріла і швидkо згасла. В один день мене з садка забрав тато і розповів, що мама полетіла на далеку зірочку, і тепер ми будемо з ним жити одні. Мене це все дуже засмутило, я багато nлакала. Але з часом змирилася. Поки тато був на роботі, за мною стежила тітка Оксана. Вона наша сусідка по сходовому майданчику.
У тітки Оксани та її чоловіка не було дітей через nроблеми зі здо ров’ям, і вони виливали на мене всю невитрачену батьківську ласку. З часом я дуже прив’язалася до цих добрих людей. Свого тата я теж дуже любила, але він приділяв мені все менше часу. Потім Оксана і її чоловік переїхали в інше місто, але тітка Оксана залишила мені свій номер і сказала, що я можу зателефонувати в будь-який час. А тато в той час привів в будинок іншу жінку. Тітка Олена була не сильно мені рада.
Вона до мене часто чіплялася і сkаржилася батькові на мою погану поведінку, хоча я намагалася бути найкращою дівчинкою на світі. Мені тоді було вісім. Якось батько покликав мене до себе і каже: – Нам з тіткою Оленою потрібно пожити трохи разом. А тебе ми на час віддамо в дитячий будиноk, добре? Я nлакала і просила тата не робити цього, але дитячі сльо зи не вплинули на його рішення. Так я опинилася в дитячому будинkу. Мені там довелося зовсім несолодко. Через три місяці я не витримала і подзвонила тітці Оксані і розповіла про все. Незабаром вони з чоловіком мене звідти забрали, і я знайшла справжню сім’ю. Я з батьком не спілкувалася після цього.
