Валерія думала, що Юхим єдиний родич Павла Сергійовича. Він був його племінником. Приходив приблизно чотири рази на тиждень, розмовляв з Павлом про серйозні речі. Дівчину приваблювала в ньому серйозність. Але потім з’ясувалося, що у чоловіка в цьому ж місті є рідний син і донька. Валерія працювала у чоловіка доглядальницею вже близько чотирьох років, але не бачила інших родичів крім Юхима. Приходив ще тільки друг Павла Сергійовича – Семен Ігорович, який паралельно був його адвокатом.
Валерія була випускницею дитячого будинkу і встигла за період роботи прив’язатися до доброго старого. Родичів ніколи не було, тому з часом вона стала приймати Павла за свого дідуся. Вони часто розмовляли про все на світі, разом в карти грали, а потім Павло занадто ослаб. Останній рік він зовсім не вставав з ліжка. Валерія, як завжди, прийшла щоб відвідати його. Але незнайомі люди виносили його з квартири. Варто було дівчині побачити його, як вона зрозуміла, що дідуся не стало. Дівчина не змогла стримати сліз, вона кинулася його обіймати. Юхим зупинив її. У нього теж очі були червоними від сліз. -Тихо, не плач, нічого вже не зробиш.
-Не можу повірити, що його немає,- nлакала дівчина. Син і дочка з’явилися на nохоронах. Після всіх заходів адвокат зачитав останню волю покійного: -Павло Сергійович залишив кожному з дітей по сумі грошей. Квартиру він залишив Валерії Потапенко, а свій бізнес Юхиму. Діти були не задоволені таким результатом подій, вони стали погрожувати судом і обурюватися. Але Семен Ігорович не витримав і висловив їм все, що думає про їхнє ставлення до батька: -Ви його кілька років не відвідували! Знаєте, скільки часу Паша мріяв побачити онуків?! Вони йому навіть снилися! Але у вас не було часу відвідати рідного батька, тільки Юхим і Валерія були поруч, тому не потрібно зараз сkаржитися. Після цієї промови син і дочка сором’язливо відвели погляди.
