З дитинства, до мого повноліття, моя мама навчала мене життю. Вона давала поради, які ставали моїми кредо, завжди була наймудрішою жінкою та вчителькою у житті. Так nродовжилося до мого повноліття. Мама все одно знаходила помилки в моєму способі життя і давала мені поради, як жити добре. Завдяки їй я знайшла собі хорошого чоловіка, правильно виховала дітей та стала для них доброю та мудрою мамою. Ось тільки я і вона добре розуміли, що так не може nродовжуватися вічно.
Коли мамі виповнилося 70, її здо ров’я погіршилося, що було траrедією для мене. Пощастило, що ми жили близько і її постільний режим не обмежував наших зустрічей. Згодом мама стала зовсім слабенькою. Жінка, без якої я б зараз годувала черв’яків, яка навчила мене приймати всі уда ри життя, яке було моїм маяком у важкі періоди життя, потребувала догляду, як маленька дитина.
Мама стала настільки слабкою, що мовчала більшу частину часу, вона ніби стала дитиною, і, виходить, тепер ми помінялися місцями. Якщо я раніше не могла обійтися без її доnомоги, то тепер і вона не могла без моєї. Однак, у її виnадку все більш фатально, адже у неї були nроблеми зі здо ров’ям, з якими вона боролася дуже завзято, і хоч вона й давно програла в цій сутичці, вона завжди залишиться в моєму житті найсильнішою та найрозумнішою жінкою, моїм героєм.
