Три роки тому ми із чоловіком стали батьками хлопчика. До цього ми були одружені чотири роки і майже весь цей час намагалися зачати дитину, але безрезультатно. Коли я нарешті побачила довгоочікувані дві смужки на тесті, моїй радості не було меж. Ми з чоловіком танцювали від радості, не терпілося все розповісти й решті родичів. Моїм батькам я повідомила новину наступного ж дня. Вони так зра діли, коли дізналися, що за сім місяців на руках качатимуть малюка.
До батьків чоловіка ми мали поїхати в неділю, так що вирішили тоді й сказати їм про вагітність, заодно і поспостерігати за їхньою реаkцією. Яким було наше здивування, коли рідні чоловіка (An/Q) навіть не посміхнулися у відповідь. Весь вечір ми сиділи та обговорювали, скільки грошей дають для першої дитини. Мені, чесно кажучи, начхати на гроші, важливіше здоров’я малюка. Такі допити тривали за весь період вагітності. Я не розуміла, чому свекруха постійно запитує, як я витрачатиму декретні гроші. Ситуація роз’яснилася тільки після народження малюка, коли свекор зі свекрухою приїхали зустрічати нас із nологового будинку.
Свекруха навіть не подивилася на новонародженого, і одразу ж запропонувала витратити деkретні на ремонт їхньої дачі, мовляв, потім наш онук проводитиме там літні канікули. Чоловік поставив їх на місце. Якими зухвалими можуть бути рідні люди… Хоч із онуком би для початку познайомилися, а потім почали б залазити до кишені його батьків. Зараз вони майже не спілкуються з нами, і я лише вдячна їм за це. А чоловік у мене молодець, він відстояв наші права.
