Ще після нашого весілля я відчувала, що між мною та чоловіком є якась бетонна стіна, яка просто не дозволяє нам нормально пожити. Він мені не грубіянив, жили разом добре, ось тільки мені завжди здавалося, що він через силу себе змушує жити зі мною. І ось одного разу у чоловіка з’явилися плани поїхати у відрядження, а це означало, що ми не могли б бачитися кілька днів.
Я провела чоловіка до вокзалу, повернулася додому, а там моя свекруха, та ще з її сином, дружиною сина та їхньою дитиною. Свекруха повідомила, що ці кілька днів вони житимуть тут. Навіщо? На це запитання я так і не отримала відповіді. Ці пару днів для мене стали двома колами пекла. Я стала особистою рабинею свекрухи. Я прибирала, готувала їсти, дбала про дитину, причому тільки про дитину дівера, а моя дочка в цей час nлакала у себе в ліжечку. Всю роботу сім’ї робила я, а вони в цей час говорили про те, що чоловік заслужив жінку краще, а я якась простушка.
У день прибуття чоловіка, я з самого ранку сиділа і чекала його на вокзалі, а коли він вийшов з вагона, я зі сльо зами на очах стрибнула в його обійми, але він мене лише відчепив від себе і пішов, не тільки з вокзалу, а й з мого життя. Після цього я вже збиралася опустити руки, але пообіцяла собі, що зроблю все заради доброго майбутнього дочки, тому ми почали жити з моєю матір’ю, а я знайшла собі роботу. Я ще доведу, що мені не потрібен чоловік, щоб зробити з дочки гідну людину.
