Мій дорогий синок тільки в сорок років вирішив стати розсудливим. Щиро кажучи, вибір його мені не дуже до вподоби. Мариночка молодша за мого Олега на дванадцять років. Подруги мене попереджали, що вона дівчина дещо вітряна та несерйозна, погуляти любить, з багатьма хлопчиками нашого міста шашні крутила. Я говорила синові, але він не слухав мене. А потім приголомшив мене новиною, що вона ваrітна, тож гратимуть весілля. Ну ось весілля зіграли, жити стали потім зі мною.
Маю трикімнатну квартиру, місця всім вистачить. Коли внучок виріс, я помітила, що він на Олега зовсім не схожий. Але це добре, діти часто бувають не схожі на своїх батьків. Нещодавно, під час сімейного застілля, Марина почала натякати на те, щоб я квартиру переписала на єдиного онука, щоб він був єдиним спадкоємцем. Ну, я жартома відповіла, що перепишу після тесту на батьківство. Що потім розпочалося!
Марина скандал закотила, стала мене звинувачувати в старечому недоумстві, підозрілості та параної. Коротше кажучи, наговорила баrато неприємного. Син дружину повів, подивившись на мене осудливо. А ось я не розумію причини її такої бурхливої реакції. Невже справді є що ховати? Син потім мені сказав, що мені таке підозрювати не варто, інакше вони з’їдуть на орендоване житло. Марина образилася. Це все, звичайно, порожні погрози, у них таких грошей немає. Але мою душу мучать сумніви. Мій таки це онук чи ні?
