Тітка Міши з чоловіком попросили перевезти їм в село комод, замовлений в міському магазині. Міша з дружиною Ольгою і сестрою Машею жили в місті. Дівчата вирушили з ним. Величезний, важкий комод насилу впихнули в Мішину машину. Вантажити доnомагали працівники магазину. – Поїхали, – сказав Міша, – коли його дівчата сіли в машину. За час поїздки тітка три рази дзвонила їм, уточнити, де вони і як скоро доїдуть.
– Та вже скоро. Не турбуйся, ночувати до вас напрошуватися не будемо, – відповідала тітці Маша, так як тітка дзвонила на її телефон. Міша за кермом, а Ольгу вона за рідню не рахувала. Автомобіль Міші відмовив, коли до тітки з дядьком залишалося кілометрів п’ятнадцять. В лісі. Вона і так дихала на ладан, а тут взагалі здохла. Міша поліз під капот. – Як би не залишитися тут на ніч, – понудилася Ольга. – Та ні, скоро поїдемо. – Бадьоро відповіла Маша. – Зараз Мишко полагодить машину і далі рушимо. Міша мучився вже години чотири. За цей час” замовники ” комода надзвонювали щогодини. Маша відповідала, що з’явилися непередбачені труднощі.
– Все. Самостійно ми звідси не поїдемо, – дійшов висновку Міша. – Подзвони їм, нехай кого-небудь попросять приїхати на доnомогу. У дядька Ігоря машина в порядку, нехай до нього звернуться. – Сумніваюся, що хто-небудь сюди приїде, – сказала Маша, але все ж подзвонила. Тітка з дядьком лише поцікавилися комодом, і на цьому припинили розмову. Молоді люди зрозуміли, що ніхто до них на доnомогу не приїде. Вранці приїхав друг Михайла, взяв на причіп його машину, і вони поїхали в місто. Родичі навіть не подзвонили, не поцікавилися як справи. Вони вже під’їжджали до гаражу Міші, коли подзвонив тьоткін чоловік. – Довго вас ще чекати? – Треба було нам вчора доnомогти, – відповіла Маша. – Поломка машини-це ваша nроблема. Що з комодом?
