Мій чоловік старший за мене на 15 років. Коли я була маленькою, то він часто приходив до нас у гості, бо дружив із моїми батьками. Я ж почала зустрічатися з ним, коли мені виповнилося 18 років. Але тоді я тільки-но починала своє життя, у нього вже був баrатий досвід. Чоловік мав невдалий перший шлюб, від якого в нього залишилася донька. Дівчинку звали Світлана. Після роз лучення вона залишилася у мами. Коли ми з чоловіком стали жити разом, то з’ясувалося, що 5-річну Світлану здали в дитячий будинок, а kолишню дружину мого чоловіка позбавили батьківських прав, бо вона спилася. Ми вирішили забрати дівчинку із дитячого будинkу. Тільки потім розпочалися великі проблеми.
Світлана прожила зі своєю недолугою матір’ю досить довго, щоб нахопитися від неї куnу матюків, від яких ми дуже довго відучували дівчинку. У своєму юному віці вона вже вміла добре маніпулювати та ставити свої умови. Мабуть, цьому вона також навчилася у своєї мами. Ми з усіх сил намагалися виховати її нормально, як усіх інших дітей. Але Свєта чим старша ставала, тим гіршим був її характер. Вона постійно говорила мені, що я погана мачуха, і що вона найде свою улюблену маму і втече до неї.
Мене такі вибрики дратували, бо її рідна мати за весь час навіть разочок не зателефонувала, щоб дізнатися, як живе її дитина. А Світлана так до неї тягнеться, хоча все це марно. Після школи Світлана просто пішла з дому, сказала, що тепер вона доросла і житиме так, як хоче. Лише через 5 років вона повернулася додому з дитиною на руках. Вона просила пробачення за свою поведінку протягом усіх цих років. Але з народженням своєї дитини Світлана зрозуміла, що діти – це велика відповідальність; вона зрозуміла, що я ставилася до неї з усією любов’ю, а вона цього не цінувала.
