Батьки куnили дачу і щовесни їздили і з задоволенням копалися. Садили овочі і раділи врожаю як маленькі. А коли в гості приходили, приносили все зі свого городу і з гордістю розповідали, як розсаду садили і скільки врожаю отримали. А як вийшли на пенсію, взагалі з весни до осені переїжджали жити на дачу. Основну роботу робив тато, а мама за компанію. Ми частенько відвідували їх і доnомагали в разі потреби. Незабаром батько захво рів, і ми його втратили. Після батька мати відмовлялася їхати на дачу. Минув рік і скоро весна. Дивлюся у мами на підвіконні і на балконі знову розсада, схоже мати знову зібралася на дачу. Мені її одну не хотілося туди відпускати.
Якби вона просто їздила, подихати повітрям, я не проти. Але у неї nроблеми з тиском, і довго під сонцем їй перебувати не можна. Так як з нею сперечатися марно, ми її з розсадою і з усім скарбом повезли на дачу. Мама не просто там посадила пару грядок, але встановила теплицю, і її плантація стала розростатися. З’явилася ділянка під картоплю, моркву, помідори, коротше, все, що можна посадити. Їй одній було важко все це розкопувати і підгортати. Довелося і нам з чоловіком втрутитися. Не те що нам лінь, але поєднувати з нашою роботою не виходить. Виходить, що нам взагалі ніколи відпочивати. І так з року в рік. Щоосені мама обіцяє, що навесні посадить квіти.
Буде на дачі відпочивати і дихати свіжим повітрям, а ми до неї на шашлики приїжджати. Але до весни знову у неї на підвіконнях з’являється розсада, на балконі мішечки і пакетики з насінням. Цього літа я відмовилася їхати на дачу. У підсумку через кілька днів подзвонила сусідка і довелося нам знову їхати. Мамі стало nогано, і вона в непритомність вnала. Ми взяли з мами обіцянку, що це останній рік її битви за урожай. Слава Богу, ми з чоловіком заробляємо нормально, грошей вистачає на все, кілограм картоплі або помідорів вже точно собі можемо дозволити. І ось скоро знову весна. Приходжу до мами в гості і знову двадцять п’ять: мама конкретно готується до дачного сезону. Я втомилася їй пояснювати, що ми не встигаємо, і їй з її здо ров’ям і в її віці не впоратися. У минулому році два рази в непритомність падала, хвороби заробила, трохи ковзани не відкинула. Не їздити і залишити її я не можу, адже переживаю. Не можу її переконати зав’язувати з городом. Сил вже немає, нічого не можу вдіяти.
