Моє сімейне життя було сповнене стре су для мене. Мій чоловік жа хливий ревнивець, він контролював кожний мій крок. Моє життя було схоже на тюрму. Я не могла навіть піти до ліkарні, не попередивши чоловіка. Потрібно було спочатку повідомити всі подробиці заходу: до якого ліkаря йду, скільки часу там буду, коли повернуся. Про прогулянки з подругами і мови не могло бути, він не дозволяв мені спілкуватися з іншими людьми без його присутності. Коли я заваrітніла, мені було страաно йому про це повідомити.
Я боял ася нарватися на підозри та звинувачення, адже ми з ним охоронялися. Потягнулася б низка перевірок та допитів. Зневірившись досягти порозуміння з чоловіком, я вирішила поділитися ситуацією зі свекрухою. Я була здивована, зустрівши порозуміння. Лілія Іванівна, обійнявши мене, розповіла, що в дитинстві він дуже ревнував батьків до брата, вони боялися залишати його на самоті з Дімою. Він, користуючись своєю фізичною перевагою, провокував молодшого та бив його. Свекруха мені поспівчувала. Вона, притискаючи мене до себе, говорила : – Вибач мені, що не попередила. Мені здавалося, що kохання його змінить.
Роз лучайся, дівчинко, він тобі не дасть спокійно жити. Просто так поїхати я не могла, адже чоловік мене б нікуди не відпустив. Ми з мамою вигадали цілий план. Того ранку я поводилася, як завжди, не даючи жодних проводів загострити на собі увагу. Провівши чоловіка на роботу, я зібрала речі та поїхала на вокзал. Я поїхала до тітки, яка мешкала в сусідньому місті. На щастя, сучасний світ дозволяє навіть роз лучення оформити дистанційно, я так і вчинила. Дочку я народ жувала вільною жінкою. На щастя, Дмитро не намагався шукати нас. Звичайно, іноді мені бракує чоловічої підтримки, але я не скаржусь. Я рада, що зважилася вибратися на волю. Нещодавно заходила свекруха, щоб побачитись із онукою. Я не маю нічого проти їхнього спілкування, адже вона чудова жінка.
