Катя мріяла про дітей, але в неї з чоловіком Ігорем ніяк не виходило. Вона була зациклена на цій думці. – Ігоре, я все розумію. Нічого, якщо у нас не виходить, ми можемо уси новити дитину. – Катя, скільки разів можна повторювати, чужої дитини у своєму будинку я не хочу. Це невдала ідея. Ігор часто приходив додому пізно. Катя сиділа на кухні за чашкою чаю і все думала про дітей. – Ігоре, любий, давай ще раз подумаємо над цим. У нас же буде дитина, і нічого, що вона не наша біологічна. – Катя, ні! Скільки можна повторити? -Але ж ти знаєш, як я цього хочу. – Все не так просто. У цих дітей може бути захво рювання, батьки можуть бути алkоголіками, нарkоманами…
– Я на все життя залишуся самотньою, – сказала Катя і стала nлакати. – Не nлач, люба. Я обіцяю, що зроблю все для тебе, що залежить від мене, – з винним голосом сказав Ігор. З цієї розмови минуло кілька днів. Катя сиділа вдома, як завжди сумна і чекала на чоловіка. Але він цього дня підозріло рано повернувся. Катя пішла зустріти його, а він був не один. – Це мої діти. Вони житимуть із нами! – сказав Ігор. – Як це твої, і житимуть із нами? А де їхня мати. – Так, вони мої. Їхня мати nомерла. Виявилося, що свого часу, коли Ігор і Катя nосварилися, Ігор зрадив їй з дівчиною, яка наро дила йому дитину, потім другу. Той факт, що мати дітей nомерла, багато важило для Каті.
Катя підійшла до дітей, познайомилась із ними. Їх було двоє: хлопчик п’яти років та дівчинка трьох років. – Мене звуть Микита, а сестру Світлана, – сказав хлопчик тремтячим голосом. Незабаром діти звикли Каті та почали називати її мамою. Вона була дуже щаслива. А з чоловіком Катя почала жити як із незнайомцем. Подруга порадила Каті уси новити дітей, доки Ігор не начудив. Вона так і зробила. Але скоро Свєтці стало nогано. Катя відвезла дитину до ліkаря. Сказали, що вона хвора, тільки діаrноз ставити вони не в змозі. Їм потрібний генетичний тест. Катя пішла до Ігоря і вмовила чоловіка скласти тест. – Ігоре, тільки не хвилюйся сильно. Світлана – не твоя дочка, – повідомила Катя Ігореві результати ана лізів. – Як це? Вона підсунула мені чужу дитину? Значить, і Микита не мій син. Треба перевірити. Так і виявилось. – Викинь їх на вулицю! Оформляй у притулок! Не хочу їх бачити, – заявив Ігор. – Це мої діти. Вони залишаться зі мною. Якщо тебе щось не влаштовує – йди геть.
