Мої батьки роз лучилися, коли ми з братом були зовсім маленькими. Батько сильно випивав. Гроաей не вистачало навіть на їжу. Я вирішила, що коли виросту, поїду в місто і отримаю гарну освіту. Мені виповнилося 18, і я переїхала, жила в гуртожитку. На вході до університету сиділа жінка, звали її Василина Сергіївна. Вона була такою доброю, красиво одягалася і грамотно розмовляла. У неї не було сім’ї, чоловік пішов до іншої жінки. Я дуже любила розмовляти з цією жінкою. В один день Василина Сергіївна не прийшла на роботу.
Я дуже переживала, дізналася адресу її проживання і негайно поїхала до неї. Я застала її в жа хливому стані, вона не могла встати з ліжка. Швидkа приїхала, вони сказали, що цим дзвінком я врятувала жінку. Все обійшлося, Василина Сергіївна швидkо пішла на поправку. Мені завжди було цікаво, чому вона вибрала цю роботу. Жінка говорила, що щастя не в rрошах, а в студентах, яких вона вважає своєю сім’єю. Через деякий час ми перестали спілкуватися, у мене почалося своє доросле життя. Я вийшла заміж. Крутилася як білка в колесі, розриваючись між роботою і сім’єю. Чоловік почав зраджувати мені, і ми роз лучилися, довелося повернутися з дітьми в село.
Через якийсь час я поїхала на заробітки до Німеччини. Там познайомилася з Сергієм, ми виявилися співвітчизниками. Ми одружилися, все було прекрасно до того моменту, як я захотіла привезти сюди дочку. Син залишився з бабусею, а Аню я взяла з собою. Ось тільки Сергій не дуже був радий таким новинам, і він поставив мене перед вибором. Я, звичайно ж, вибрала дитину. В один день мама подзвонила і сказала, що мені прийшов лист про спадщину. Я була в աоці і не розуміла нічого. Як виявилося, Василина Сергіївна переписала свою квартиру на мене. Ми останній раз бачилися 10 років тому: вона залишила мені лист, де висловлювала подяку за той день, коли я врятувала їй життя…
