Ми із сестрою, Сашкою, вибрали собі різні долі: я вийшла за нашого сільського хлопця, сестра – за міського. Я залишилася жити у рідному селі, а сестра переїхала до міста. Ми з моїм чоловіком, Аркадієм, влаштували свято та запросили до себе Сашку з Дмитром. Стіл аж ломився від кількості їжі. Я наготувала все, та більше. Навіть Сашкиних улюблених булочок із родзинками спекла. Словом сказати, все пройшло на найвищому рівні. Дмитро і мій Аркадій потоваришували, гуляли на славу. Перед виходом Дмитро сказав: — Ну що, чекаємо візит у відповідь! Справи склалися так, що мені потрібно було терміново поїхати до міста, а Аркаша був у відрядженні. Я зателефонувала Сашці і сказала, що так — так, у мене є справи в місті, і я не знаю, де можна зупинитися, і прошу дати мені місце в своєму будинку на одну ніч.
Сашко сказала, що не бачить у цьому жодних nроблем. Ви уявити не можете, якою щасливою я збиралася до міста. — Дякую, люба, — сказала я, — мені потрібно сходити до стоматолога у вас, а потім ще по ринку схожу і приїду до вас. — Чекатимемо, скажи, як приїдеш. — Думаю, буду у вас близько 8. Я твоїх улюблених булочок тобі принесу. До чаю буде саме те. Так, чого там, я і Дмитру подарунки приготувала. Сестра посміялася і поклала слухавку. Я рахувала дні до зустрічі з ними. Ах, так, зятю я несла соління. Йому вони дуже сподобалися. Він сказав, що у місті таких немає.
Так ось, зібрала дрібнички, дісталася абияк до міста, змінивши 3 автобуси. Всю дорогу я мріяла про момент, коли зять повезе мене своєю іномаркою до вокзалу. Ага, я ж тоді не знала, що зі мною станеться. Зазначу, що до сестри я приїхала рівно о восьмій з 7 пакетами. Ще з двору я побачила, що їхнє світло горить. Якимось чудовим чином запхала всі речі в під’їзд і піднялася на 3 поверх. Постукалася, у відповідь нічого. Дзвоню сестрі – не відповідає, пишу – те саме. Посиділа я перед дверима на сходах, потім лишила речі і спустилася у двір. Думаю, подивлюся хоч вікно відчинене, почують мене. Спустилася, дивлюся – світло погасло. Я знову піднялася на їхній поверх вже сумною.
Невже сестра забула про мене… Присіла знову на сходи і не помітила, як заснула і прокинулася вже після 12-ти від холоду. У під’їзді мені було страաно. Я зібрала свої речі, спустилася, а там лавочка стояла перед сусідньою парадною. Там я й заснула. Вранці мене розбудив двірник. Поки я йому намагалася пояснити, як усе вийшло, побачила, як Дмитро та Сашко вийшли з під’їзду, сіли у свою машину та поїхали. За годину я була на вокзалі. Мені зателефонувала Сашко. — Сестричка, привіт, ти де? — Запитала вона. — Та я, Сашко, вже на вокзалі. — Ах, пробач мені. Вчора мені було поռано, о 9-й ми викликали швидку. Почалася така метушня, ми всю ніч не спали… Пробач нас, га? Я нічого не сказала. Мені було неприємно з нею спілкуватися. Та й Аркадій, гадаю, не повинен знати про це, а то, що він подумає про мою сестру. Вона так сильно мене любить, що залишила мене на вулиці вночі, а вранці збрехала?
