Як написав класик: “Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму”. Моя розповідь про одну “нещасливу” сім’ю. Хоча, багато хто, хто знайомий з цією історією, просто знизують плечима і повторюють (хай і не слово в слово, але дуже схоже за змістом) написане іншим письменником: “Мені б ваші турботи, безтурботні ви ідіоти”. Коротше, у чому суть? А суть банальна до неподобства – невістка незадоволена свекрухою. “Таке суцільно і поруч!” подумає той, хто читає ці рядки. Таке, та не таке. Особливе.
Ось скажіть, чи має право невістка бути незадоволена свекрами (свекруха і свекор – “чоловік і дружина – одна сатана”), якщо ті забезпечили її та її сім’ю своєю трикімнатною квартирою покращеного планування у столиці? Якщо свекруха, зовсім не скуплячись, виділяла кошти дітям та онукам? А якщо свекруха ще й обіцяє залишити свою чотирикімнатну квартиру у сталінських висотках онуку у спадок? Багато хто скаже: “Та таку маму, бабусю, свекруху, тещу, треба на руках носити!” А ось невістка незадоволена. Чому? А все тому, що жаліслива бабуся не раз і не два заявляла синові та невістці (як і дочці та зятю): – Ну і що, що онук (або онук) отримав трійку!
Виділю я їм кошти на nлатне навчання в університеті. Нема чого їм горбатитися над книжками, нехай гуляють поки що молоді, встигнуть ще намучитися. А то дивишся на нинішніх школярів із їхніми рюкзаками набитими. Таке відчуття, що гори скорити зібралися. Бабуся дотрималася всіх своїх обіцянок у питанні навчання онуки (дочки своєї дочки). Більше того, коли та закінчила університет і зібралася заміж, то бабуся сnлатила за весілля і подарувала молодятам однокімнатну квартиру. А от коли того ж року онук (син її сина) готувався вступати до університету, то виявилося, що бабуся не розрахувала сили, і коштів, щоб сплатити за навчання онука в неї не залишилося. Ось цією обставиною і незадоволена невістка. І скиглить, і скиглить. Хоча і вона, і її чоловік отримують солідні зарnлати, і можуть оnлатити навчання сина самі. Але ж бабуся обіцяла…
