“Хіба це діти?! Це сволоти!”, так можна коротко висловити думку багатьох бабусь і дідусів про своїх онуків. Вони хочуть, щоб онуки були скромними та стриманими, а їхні діти, батьки онуків, хочуть бачити своїх чад розкутими та нахрапистими. Дикий капіталізм потребує відповідний контингент. Одвічна проблема батьків і дітей набуває нового забарвлення. “Хіба це діти?! Це сволоти!” Так починалася гумореска, у виконанні Володимира Етуша. Монолог вчителя для учнів. Але це було давно. Ще в минулому столітті. А як справи сьогодні? Наводжу два монологи бабусь про своїх онуків та їх виховання батьками. – Я б з радістю посиділа б з онуком, і на ніч його до себе забирала б, – зітхає Світлана Семенівна.
– Але ж з ним неможливо впоратися. Абсолютно невихований хлопчик. Соромно з ним до людей виходити. То втече, то хамит, то вередує. Мій син у дитинстві був іншим. І що вражає найбільше, то це те, що батьків його поведінка зовсім не турбує. Це ж розуму незбагненно – онук постійно щось вимагає, влаштовує істерики, додому хоче. У наш час батьки не тягали із собою іграшки для дитини, коли йшли у гості. А зараз?! Приходять у гості і приносять сумку з іграшками різними, аби їм дитина дала спокійно чаю попити. Сім’я цілком пристойна, і син, і невістка цілком адекватні люди. Їх син не знає, що таке дисципліна. Невістка виправдовує сина, мовляв, зараз діти розкуті.
А мені здається, що цим “розкутим” наплювати на дорослих. – І не кажи, Семенівно, – підтримує подругу Ольга Захарівна. – Нещодавно донька із сім’єю прийшли в гості. Я зраділа, їх запросила до столу. Кажу онукові: “У мене тобі подарунок” і простягаю йому шоколадку. Він подивився на мене здивовано і каже: “Це шоколадка подарунок?”. Запитую дочку: “Твій син не знає слова “дякую?””. А та мені у відповідь: “Хлопчик відвертий. Не вміє і не хоче брехати”… Одвічна проблема “батьків і дітей”? Чи все ж таки проблема в різкому переосмисленні моральних цінностей? Бабашки та дідусі цінують скромність і стриманість, а матусі з татками віддають перевагу розкутості та нахрапистості. Дикий капіталізм вимагає свого, що з нього взяти.
