Моя невістка Олена була щаслива з моїм братом. Але у нього виявили nсихічне захворювання. Іноді він ставав небезпечний для оточуючих. Олена злякалася за себе і сина і роз лучилася. Брат мій незабаром помер. Олена через якийсь час вийшла заміж. Новий чоловік Олени, після народження їх спільної дитини, погрожував кинути її, якщо її син буде продовжувати жити з ними. Олена вибрала чоловіка і привезла сина до мене. Антон вже чотири роки живе зі мною. Олена намагається повернути довіру сина. Зустрічається з ним по вихідних. Вона дуже кається. І вважає, що батьки ні за яких обставин не повинні відмовлятися від своїх дітей. – Я так тобі вдячна, Свєта. Ти стала другою мамою для мого хлопчика. Дружина мого покійного брата смикала ремінець від сумочки і не піднімала очей. Сьогодні вона приїхала, щоб провести час зі своїм сином: повести його по магазинах, посидіти в кафе. Антон живе в нашій родині вже чотири роки. Він розумний і організований хлопчик. Мріє стати ліkарем. Звичайно, в цьому заслуга і його матері, врешті-решт вона виховувала його до тринадцяти років.
Я не уявляю собі, чим дитина не догодила теперішньому чоловікові моєї невістки, що він поставив її перед вибором: або він, або син. Жорстока вимога, якщо врахувати, що вона, по Його милості, не працювала і тільки-тільки наро дила йому дочку. У Олени було нелегке життя. З моїм братом їх шлюб був щасливим. Вони не тільки дуже любили один одного, але були також однодумцями. Здавалося б, живи і радій. Але незабаром, у мого брата стали спостерігатися лякаючі дивацтва. Він став недовірливим, іноді впадав в меланхолію, а іноді ставав аrресивним. Виявилося, що у нього nсихічний розлад. Цього випробування Олена не витримала і роз лучилася. Я її не засуджувала. Перебувати з братом іноді було просто небезпечно, а з маленькою дитиною в будинку і зовсім страաно. Брат незабаром помер.
А Олена через деякий час познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком. Він молодший за неї, але досить владний. Умовив її піти з роботи. А коли їх доньці виповнився місяць, поставив Олену перед вибором. І Олена вибрала чоловіка. Вона привезла до мене Антона і просила не засуджувати. Одна її дитина вже росте без батька, і їй дуже не хотілося, щоб і дочка стала сиротою. Щось ще говорила, я не пам’ятаю. Пам’ятаю її очі, як у загнаного звіра. Звичайно, я б в будь-якому випадку не допустила, щоб мій племінник виховувався в дитячому будинку. Але мені було прикро. Прикро і за брата, і за Антона, і за Олену. Вона була зломлена. – Я відчуваю, що Антон мені не дуже довіряє, – продовжувала Олена. – Добре, що з вами він відкритий. Я знаю, ти не допустиш, щоб з ним щось сталося. Але це я повинна була бути найближчою для нього людиною. Якби у мене був другий шанс, я б ні за що не залишила Антона. Вибір жінки завжди повинен бути на користь дитини.
