З Максом я познайомилася у вісімнадцять років. Явився “принц на білому коні” – і я заkохалася в нього з першого погляду. Почулася без оглядки і чекала щасливого кінця казки, придуманої самої. Щасливий кінець припускав весілля та багато дітей. Він обіцяв, що ми зіграємо весілля. Незабаром. Це його “швидко” тривало до отримання університетського диплома. Його направили на роботу до сусіднього міста. І наше одруження знову відкладалося з об’єктивних причин. Макс заявив, що весілля зіграємо, коли він там облаштується. Ко хання на відстані тривало ще чотири роки.
Іноді він приїздив до мене, іноді я їхала до нього. У першу ж поїздку до нього мені впала в око чистота і порядок у будинку, зварений обід. Він пояснив, що приїжджала мама і доnомогла зі збиранням та приготуванням. Я, дура заkохана, йому повірила. А він очікував підвищення посади та зарnлати. Переконував мене, що коли створить прийнятні умови для сім’ї, мене та дітей, ми відразу ж одружимося. Одного разу, коли я в черговий раз приїхала до нього і займалася домашніми клопотами, мені прийшло СМС: “Час нам з тобою розібратися”. Я очманіло плескала очима, коли задзвонив телефон. Дівчина, яка зателефонувала мені, розповіла, що поки я далеко, вона живе з ним.
На моє запитання: “Чим доведеш?”, вона докладно описала квартиру і де що стоїть, і в якій шафі якийсь посуд, і так далі, тощо. Насамкінець скинула мені їх з Максом листування, де вони обговорювали своє весілля, призначене на кінець серпня. Кинула трубку. Поревіла півгодини. Трохи заспокоїлася, привела себе до ладу, зібрала свої речі та поїхала. Три місяці про Макса не було ні чутки, ні духу. Я поступово прийшла до тями і викреслила його зі свого життя. Він зателефонував мені напередодні свого весілля. Він вибачався, казав, що любить мене і кине ту, іншу, аби я повернулася. Але я не вибачила. Відповіла відмовою. Лише додавши сарказму в голос, побажала йому щастя у особистому житті.
