Тома Львова приїхала з далекої околиці країни навчаєтися в столиці. Вчилася старанно, хвостів не було. Паралельно, під чуйним керівництвом матері, підбирала собі чоловіка. Спочатку таким кандидатом став Артем Котеночкін, курсант військового училища. Через пару місяців він повинен був отримати перше офіцерське звання. Отримавши Погони, Артем планував прибути на місце служби з дружиною, яка стане його бо йовою подругою. – Ти з дуба звалилася, чи що?! – верещала мама Томи в телефон. – Хочеш все життя кочувати з гарнізону в гарнізон! У столиці стільки можливостей, а ти хочеш з чоловіком по глушинах мотатися!
Ти у нас хто? Львова! А станеш Котеночкіной! Регрес виходить. Навіть на такій величезній відстані Тома явно представила, яку огиду висловила мати мімікою. – Чути про нього більше нічого не бажаю! – відрізала мати. Тома, після розмови з мамою, серйозно подумала, аж цілих п’ять хвилин, і вирішила – Котеночкіною вона не буде… Потім кандидатом у чоловіки став однокурсник Сергій Воронов. Такий же прибулець в столицю, як і сама Тома. Своїй дружині він міг запропонувати лише зарnлату з двох місць роботи. Видно було, що хлопець надійний і цілеспрямований.
І коли-небудь твердо встане на ноги. Але коли це ще буде. – І як нам з тобою жити? Орати з ранку до вечора заради шматка хліба і даху над головою? – обґрунтувала свою відмову Тома. Потім, коли вона розповіла матері, як і чому відмовила Сергію, та її похвалила: – Все правильно, дочка. Так тримати. І зі мною радься… Нарешті, Тома підібрала собі нареченого на свій смак. – Мамо, Макс мені пропозицію зробив! – А Макс у нас хто? – Зі мною на останньому курсі вчиться. Батьки якісь шишки, у самого крута машина і квартира власна. – Ну ось! Правильно, що ти мати слухалася. Мама тебе і хорошому навчить, і від помилок вбереже. Не тягни. Скоріше погоджуйся. – благословила мати Тому. На весілля Томи і Макса маму нареченої не запрошували…
