Так вийшло, що жити разом ми з чоловіком стали лише після весілля. Коли ж і жили разом, то тільки на відпочинку. А одружившись, орендували квартиру і стали пристосовуватися жити разом постійно. Два місяці ми відчували себе чудово. Призвичаювалися зі станом сімейної пари, влаштовували побут і насолоджувалися спілкуванням один з одним. Коли ейфорія пройшла, ми почали помічати деякі недоліkи. Після вмивання чоловіка у ванній все було залито водою, а дзеркало – у зубній пасті. Я наливаю собі чай чи каву в чашку, вип’ю половину і забуваю про неї. Потім беру іншу та історія повторюється. Так і утворюється купа чашок то там, то там. Наче дрібниці.
Але таких дрібних недоліків у кожного з нас вистачало з лишком. Що призводило до зіпсованого настрою, сварkи та сkандалів. Протрималися рік. Стерпиться – злюбиться, кажете? Виявилось, що це не про нас. Ми сіли та обговорили ситуацію. Згадали роз лучення. Але вирішили не квапити події, а пожити поки що окремо і обміркувати ситуацію в тиші. Чоловік залишився жити у цій квартирі, а я зняла собі іншу. Днів десять ми не спілкувалися. Навіть по телефону. Потім мені знадобилася кофта, залишена в квартирі чоловіка. Зателефонувала, попросила привезти.
На два дні ми повернулися у медовий місяць. На третій день він знову почав дратувати мене. Виїхав до себе. Наступна наша зустріч відбулася у вихідні. А в понеділок знову “роз лучились”. З таким графіком ми прожили два місяці. Спробували знову з’їхатися та жити разом – витримали лише місяць. Вже рік так і живемо. Він у себе, я у себе. Зустрічаємось то в нього, то в мене. Відносини супер. На цих побаченнях ми розповідаємо про своє життя перебиваючи один одного і дивимося очима на повне kохання, не звертаємо уваги на недоліки чоловіка, а почуття такої ж сили, як і при першому поцілунку з kоханим. А діти? А сімейне rніздо? Діти будуть. І гніздо буде. Аж два.
