Коли у Наталії Іванівни наро дився онук, вона помітила, що невістка стала повністю розчинятися у своїй дитині. «Зовсім як я», – подумала Наталя Іванівна. Років дванадцять вона не могла зачати дитину, тому коли дитина нарешті наро дилася, вона на сина надихатися не могла. Світ довкола перестав для неї існувати. Чоловік такого перетворення дружини не зрозумів, і вони роз лучилися. В результаті дитина, яку вона так любила залишилася без батька. Не дай Боже, щоб і син її роз лучився з тієї ж причини. А той, як на зло, став під час розмови жартувати на цю тему. Наталя Іванівна втратила спокій. Спочатку в тому ж жартівливому тоні намагалася наставити сина на істинний шлях. Коли ж він почав заглядатися на інших жінок, то сіла й поговорила з ним серйозно. Здавалося, що її син почув.
Але він все ж таки висловив своє невдоволення дружиною: «А хіба я один маю працювати над стосунками в сім’ї? А нас двоє, мам. А Соня думає, що це їх двоє, а я наче зайвий». «Ні, сину, – заперечила мати, – вас троє. Не намагайся відштовхнути дитину, просто будь разом із ними». Після цієї розмови син намагався більше допомагати з дитиною, але Соня була справжньою божевільною матусею і не хотіла нікого підпускати до дитини. А про те, щоб залишити його з бабусями або з нянею і кудись вийти відпочити, і мови бути не могло. Наталя Іванівна вирішила, що треба було б і з невісткою поговорити, розповісти про свій досвід. Так і зробила, та тільки результат виявився прямо протилежним.
Соня вся сkуйовдилася: « А що, синочок вам нажалився? Міг би поводитися по-чоловічому. Ви не хвилю йтеся, Наталю Іванівно, що непорушно, то не зруйнується. А про решту і шkодувати не варто». Очевидно, що того ж вечора молоді добряче посварилися, бо син ночував у Наталії Іванівни, що було зовсім неприйнятно. Від безвиході Наталя Іванівна вирішила поговорити зі сватею. Все ж таки до матері дочка напевно прислухається, це ж не свекруха. Але мати Соні поставилася до проблеми з холодком. – Ви знаєте, я вважаю, що нам не слід залазити до сім’ї своїх дітей. Якщо дорослі до того, щоб одружитися і народ жувати, то і з усім іншим самі розберуться. “Як же так? – переживала Наталя Іванівна, – я сама чи бачу проблему? Як до них до всіх достукатися? А може, мають рацію вони, а не я. І своїми розмовами тільки посилюю все?
