З Колею ми зустрічалися майже рік, планували одружитися. Однак все змінилося, коли з’ясувалося, що я ваrітна. Я лише недавно отримала університетський диплом і влаштувалася на роботу. Народжувати в мої плани не входило, але женишок наполіг. Обіцяв всі проблеми вирішити. Я і повірила. Я хотіла, щоб ми оформили наші від носини до появи дитини на світ. Але Коля, під різними приводами, відтягував відвідування РАГС-у. Мої батьки, звичайно, не зраділи новині про мою ваrітність. Однак не лаяли, а обіцяли доnомогу. Я продовжувала жити з батьками.
Коля говорив, що готує до здачі якийсь проект. Мовляв, на роботі йому обіцяли премію, коли завершить завдання. Час минав, але премію женишку начальство видавати не поспішало. – Досить дошкуляти мені постійно одними і тими ж питаннями. Коли буде можливість, тоді і станемо жити разом. І тоді ж і одружимося! – став огризатися на мене женишок. Коля припинив женихатися, коли я була на сьомому місяці ваrітності. На своїй сторінці зробив запис, що я дуже тисну на нього, що наші з ним стосунки – це помилка, а він не готовий до відповідальності. Потім заблокував мене, тому у мене відповісти не вийшло. Чогось подібного я і очікувала від нього.
Тому в істерики не вдарилася. Бол яче, приkро, але зате тепер знаю, як бути. Свою дочку я записала під своїм прізвищем, по батькові – на ім’я діда, а в рядку “батько” – прочерк. На виписку ні Коля, ні його мати не прийшли, хоча моя свекруха була в курсі всього, що відбувається за останній рік. Дочці вже рік. Днями зіткнулася на вулиці з мамою Колі. Та була неприємно здивована ім’ям і по батькові дочки, і висловила мені претензії. – Дівчинка батька не бачила і, думаю, ніколи не побачить. Так чому вона повинна носити його ім’я та прізвище? – запитала я. – Я б доnомагала внучці, будь у неї наші прізвище та по батькові — – відповіла та. – Ні мені, ні моїй дочці-ні ви з сином, ні ваша доnомога не потрібні. Без вас ми відмінно проживемо, – відбрила я її. І пішла.
