Наш шлюб був невдалим. Мій чоловік-впливова і баrата людина. Ми не ладили один з одним. За чотири роки нашого спільного проживання ми так і не стали близькими людьми. Ми були різними, у нас були різні погляди на життя, різні установки. Майже відразу після весілля я заваrітніла і наро дила сина. Мій чоловік був в захваті. Мені дозволялося спілкуватися з дитиною тільки в період годування, а потім за ним доглядала няня. Чоловік мені завжди говорив, що я нікчемна, безглузда. Я відчувала себе знищеною, і не думала чинити опір. Я звикла бути жертвою.
Почала nити. Потім чоловік роз лучився зі мною. Звісно, син залишився з ним. Чоловік сказав мені, що не віддасть дитину. У мене немає роботи, немає квартири, і я стала алkоголічкою. Він сам зробив мене такою. Я звернулася до батьків, але вони не підтримали мене, навпаки, стали дорікати, що не зберегла сім’ю. Я стала пити вже кожен день і батько мене виставив з дому. Тільки мій брат простягнув руку доnомоги. Він підтримав мене, доnоміг мені вибратися з цього болота, завдяки йому я встала на ноги. Три роки тому я зустріла хорошу людину і вийшла заміж за нього.
Я розповіла йому про свого першого чоловіка: він знає про мого сина, не засуджує мене і я вдячна йому за це. Нещодавно колишній чоловік подзвонив мені. Сказав мені, що піклувався про нашого сина протягом восьми років, і тепер моя черга займатися дитиною. Я поняття не мала, про що він говорить. Він пояснив, що рік тому одружився, і його нова дружина і син не ладнають один з одним. Тому люблячий батько вирішив зробити великий жест і дозволити мені взяти сина до себе. Я здивувалася. Він вирішив віддати мені сина? Завдяки його зусиллям, мій син ненавидить мене. Я не можу забрати його, тому що у мене скоро буде дитина, і я не зможу справлятися з малюком і з дитиною, яка мене не любить. У підсумку я відмовила.
