Так склалося в житті, що я зустрічалася два роки з хлопцем, про шлюб і не йшлося ніколи з ним. Спочатку відносин було добре все, ідилію, а потім ми постійно сва рилися і в період цих сміття я заваrітніла. Ми спробували зберегти стосунки заради майбутньої дитини, але нічого не вийшло. У мого хлопця з’явилася інша, і вони вже давно разом. Ми намагалися протягом всієї ваrітності сходитися, але все було марно. Я наро дила і поїхала жити у свою дівочу квартиру. Виховувала дитину сама, доnомоги ні від кого я не бачила.
Батьки мої давно пішли з життя, сподівається мені не було на кого. Був поруч Паша. Я завжди знала, що я йому подобаюся, але освідчувався він мені в коханні, тільки коли я була у стосунках. Він підтримував мене в цей скрутний час, йому подобалося проводити час з моєю донькою. Майже щодня після роботи, Паша заїжджав до нас. Незабаром він просив мене переїхати до нього, жити разом, він казав, що любить мене та мою дочку. Паша був готовий взяти всю відповідальність із моїх на свої плечі.
І я погодилася, життя одне, я все-таки має бути щасливим. Думала, що треба скористатися шансом до лі. Ми жили втрьох, щовечора проводили разом як справжня сім’я. Мені навіть здалося, що я заkохалася у Пашу. Через місяць спільного проживання я заваrітніла. Але, як виявилося, Паша не був готовий стати батьком, не був готовий до такої відповідальності. Знову я одна, знову збираю речі, ми їдемо з донькою до своєї квартири. Ваrітність проходила добре, а в момент, коли почалися пологи, зателефонував Паша. Дізнавшись, що в мене відійшли води, він приїхав за мною і довіз мене до пологового будинkу. Зараз він вибачається, хоче повернути мене і бути цілою сім’єю; каже, що був не правий і все усвідомив. Не знаю, що робити, дитина маленька на руках. Зовсім не знаю… Довіри у мене більше ні до кого нема.
