Я вдова вже 15 років. Чоловіка Ореста не стало через проблеми з серцем. Останні роки він був настільки слабкий, що не міг навіть підвестися з ліжка або підняти телефон. Я була поруч з ним, доглядала, годувала, підтримувала. Нині я на пенсії. Добре, що я маю город, інакше б я пропала. Вирощую кабачки, помідори, огірки, тримаю корову та козу, сама роблю сметану та молоко. Мед мені приносить сусід, у нього своя пасіка. Якби не цей город, я зовсім пропала б. Пенсія маленька, доводиться економити на всьому. Деякі речі я зашиваю кілька разів. Минулої зими я спала в куртці та під двома ковдрами, щоб не замерзнути.
По будинку розставляла свічки, щоб хоч трохи світла було. Якби не Божа милість, я, мабуть, не пережила б ці морози. Сумно мені, дуже сумно. Адже діти зовсім про мене забули. Світлана, Софія та Степан приїжджають дуже рідко, та й то тільки на свята. Посидять 10 хвилин, заберуть онуків та їдуть. Коли дзвоню, щоб просто поговорити, дізнатися, як у них справи, завжди чую те саме: «Немає часу». Навіть на коротку розмову з матір’ю часу не знаходять. Якось я попросила Світлану привезти мені продукти з міста. Вона, хоч і неохоче, погодилася. Привезла найдешевші макарони, трохи рису, пару шоколадок та олію.
І все. Довелося самій їхати до магазину, щоб докупити недостатнє. І це при тому, що мої діти зовсім не бідують. Доньки вдало вийшли заміж, їхні чоловіки – бізнесмени. Син Степан відкрив свою автомайстерню, займається ремонтом великої техніки. Діти живуть, як у Бога за пазухою. Квартири, машини, відпустки закордонні. Старший онук навчається у Польщі, в одному з найдорожчих університетів у Варшаві, і Степан винаймає йому квартиру. Одягаються вони у дорогі бренди, а про ринок чи секонд-хенд і мови бути не може. Днями зателефонувала синові, просто хотіла поговорити дорогою з магазину: – Ой, Степане, важко зараз. Новини дедалі гірше, а курс долара лякає. – Мамо, нам зараз теж нелегко, клієнтів мало.
Але працювати треба. А вчора прийшла наша листоноша Зіна, років сорока. Вона каже: – А твоя невістка зараз на пляжі гріється. Такі гарні фотографії виклала. – Зіно, ти точно про мою невістку, Олену, кажеш? – Звісно, ось дивись, зараз у Фейсбуці покажу. І справді, всі, окрім Степана, поїхали до Болгарії на відпочинок. Олена хизувалася на пляжі та в барах. – Це дуже дорогий готель, п’ять зірок! Коштує, напевно, шалених грошей, — додала Зіна. Після цього у мене на душі стало ще важче. Поки я виживаю на останні гроші, син витрачає гроші на відпустку для дружини та дітей. Нікому нема діла до старої матері. Ніхто не дзвонить першим, не питає, як у мене справи, як здоров’я. Чому діти відвернулися від матері?
