Виходячи заміж за Тимура, я не уявляла собі такого життя. Наші візити до села до його батьків були нечастими, але приємними, наповненими теплом та любов’ю. Однак після того, як 5 років тому не стало мого свекра, все різко змінилося. Ми жили у моїй двокімнатній квартирі у місті, і після року самотнього життя свекрухи ми вирішили перевезти її до себе. Спочатку все було добре, але народження нашого сина стало поштовхом до змін.
Свекруха стала надто владною, критикувала кожен мій крок, пов’язаний з дитиною, і постійно нависала на мене з будь-якого приводу. Одного разу, коли свекруха наполягала на тому, щоб одягнути на дитину чергову шапку в 30-градусну погоду, я попросила її вийти з кімнати і не втручатися не у свої справи. Мій чоловік, вставши на бік матері, зібрав свої речі і поїхав, наполягаючи на тому, щоб я поважала його матір, інакше він піде назавжди.
Хоча спочатку я була засмучена, невдовзі зрозуміла, наскільки спокійним виявилося життя без його постійного контролю. Я більше не турбувалася про її реакцію і почувала себе у своїй тарілці. Моя мама не раз переконувала мене помиритись, але чоловік вимагав, щоб я спочатку вибачилася перед його матір’ю. Тепер я змирилася з тим, що у світі може бути на одну самотню матір більше – але і на одну щасливу людину більше!
