Вирішили зробити ремонт у вітальні, а заразом і поміняти меблі. Там у нас стінка, що дісталася батьків. Добротна, така стінка, на всю стіну вітальні. Половина скляні полиці під кришталь. Природно, що викидати не захотіли та розмістили оголошення в інтернеті “віддам задарма”. Як не див но, бажаючих виявилося більш ніж достатньо. Серед інших виділявся відгук однієї жінки – “Доброго дня. У нас багатодітна сім’я. Потребуємо меблів та одягу. Стінку ще не віддали? – Здрастуйте. Ні, не віддали. Можете забирати. – Напишіть телефон.
Подзвоню – обговоримо.” Телефон я відправила, увечері, о дев’ятій дзвінок. – Я щодо стінки. Коли ви привезете? – Чого це ми привеземо. За меблі ми грошей не вимагаємо, ось і забираєте за свій рахунок. – А у нас машини немає. – Знайдіть. Домовитеся. Найміть перевізників. Це ваші nроблеми, зрештою. – Добре. Диктуйте адресу. Продиктувала. Домовилися, що наступного дня вона зателефонує і скаже, коли відвезуть меблі. Три дні ні слуху, ні духу. Я передзвонювала – не відповідали. Ми з чоловіком починаємо нерв увати: ремонт треба починати, через три тижні нові меблі привезуть, а ми від старих ще не позбулися.
Оскільки на вулиці тепло, та й дощів не передбачається, чоловік із сусідом витягли стінку у двір. Нарешті багатодітна матір “намалювалася”. Зателефонувала о дев’ятій ранку. – Вітаю. Ми домовилися. Забирати меблі приїдемо о п’ятій. За перевезення попросили дві тисячі, з вас тисяча рублів, половина. – Не зрозумію. З чого це я маю nлатити тисячу рублів? – А що тут незрозумілого? Вам треба, щоб у вас забрали меблі, отже, платіть половину суми за перевезення. Нам ще за вивантаження nлатити. – На таких умовах ми ніяких меблів вам не даватимемо. Все бажання зникло. – сказала я… Ми розібрали стінку, акуратно запакували і складували на горищі. Може комусь із знайомих знадобиться. Оголошень давати не стали, чи мало на яких неадекватів ще нарвемося…
