Прощаючись із братом в аеропорту, мама розnлакалася: – Напевно, не зустрінемося більше на цьому світі… Мамі понад сімдесят. Щось розклеїлася. Ось і вирішила побачити брата та сестру наостанок. Дядько живе на Алтаї. Насамперед ми з мамою відвідали його. А тепер наш шлях лежав до Анапи, де жила тітка. – Обов’язково зустрінемось. Через півроку, на весіллі у Ольги (тобто моєму). – засміявся дядько. – Звичайно, запрошу. – розсміялася я. – А ти не хихикай, – усміхнувся у відповідь дядько. – Свою долю зустрінеш на березі моря. Тільки не переплутай. У нбого родима пляма… Погода в Анапі була чудовою.
Зустріли нас тітка Аня із чоловіком Сергієм… Наступного ранку ми з молодшою кузиною Лєною пішли на море. То хлюпалися, то грілися на сонці. Зголоднівши, побігли додому. Мені після ситного обіду захотілося поспати. Але Олена не дала. Знову потягла до моря, з прицілом потім піти у кіно. Коли ми вкотре вийшли з води, до нас звернулися двоє молодих людей. – Ви не скажете, як пройти на вулицю Гагаріна? – Запитав один. Олена пояснила. Другий уважно дивився на мене, потім спитав: – Вибачте, Вас Ольга звуть?
Побачивши, як від подиву в мене піднялися брови, він поспішив продовжити: – Ви живете у Харкові, у Вас є подруга Лєра. Вона ж моя сестра. Я бачив вас на фотографіях сестри. Ви мені сподобалися, і я докладно дізнався про Вас. І тут я помітила в нього родиму пляму під лівим вухом. У кіно ми пішли вчотирьох. А ввечері довго гуляли набережною. На прощання Стас сказав, що у них із другом сьогодні закінчується відрядження, завтра вони їдуть, запитав дозволу зателефонувати мені та попросив телефон. Отримав і те, й інше. Через десять днів він зустрічав нас із мамою в аеропорту. А за півроку ми з ним зіграли весілля.
