Коли я вийшла заміж за Миколу, ми з ним вирішили переїхати до будинку моїх бабусі та дідуся, який я успадкувала. Микола та його сім’я жили під одним дахом до нашого шлюбу, тому для нас було природним оселитися у моєму будинку. Я працювала в місті, за 25 кілометрів від будинку, і все йшло добре, доки Микола не втра тив роботу тракториста.
Оскільки знайти роботу в нашому селі стало важко, Микола переконав мене продати будинок та купити квартиру у місті, де, на його думку, було більше можливостей для працевлаштування. Незважаючи на мої сумніви, Микола продовжував переконувати мене, наголошуючи на перевагах, які принесе переїзд, особливо, якщо ми плануємо завести дітей. Одного разу я повернулася додому раніше, ніж звичайно, і підслухала, як Микола розмовляє зі своєю сестрою, яка була у нас в гостях․
Вона радила Миколі продати мій будинок, купити квартиру, а потім роз лучитись зі мною, щоб претендувати на половину майна. Зайшовши на кухню, я промовчала про те, що чула їхню розмову, але в глибині душі була розчарована їхньою нечесністю. Після того, як золовка пішла, я сказала Миколі, що не продаватиму будинок, а він не міг зрозуміти, чому я так швидkо змінила своє рішення. Я втра тила до нього довіру. Тепер я не впевнений, що робити, і чи варто мені nродовжувати з ним спільне життя.
