— Мама, приїжджай. Мені їсти нічого, в холодильнику по рожньо. Одягнути нічого, все брудне — подзвонив Максим матусі. У відповідь йому пролунав гучний каш ель: — Вибач, синку. Я не можу, сла бка. Так що зроби все сам. Машина пральна у тебе є. І невже тобі в твої двадцять п’ять просити допомоги у матері, не сором но? Сам не можеш, одружуйся або заведи собі подружку. А у мене сил вже немає вигрібати за тобою б руд. Тим більше, я сла бка. І ти, якщо був би хорошим сином, приїхав і доглядав за мною. — Ну, мама, я не можу. Від тебе на роботу далеко їздити. І за хво рими доглядати не вмію. Попроси тітку Люду, сусідку, вона тобі допоможе — заскиглив Максим. Мама, без слів, поклала трубку. Максим знизав плечима, але передзвонювати не став. Посидів ще в інтернеті, але зрозумів: якщо зараз нічого не з’їсть, то почне гри зти свій мобільник. Покопавшись в бруд них речах, він виловив більш менш чисті джинси і светр. Взувся і сунувши картку в кишеню, пішов в магазин. Походив по рядах, набрав майже повний кошик і на касу. Молоденька продавщиця, що пробила все його покупки.
Він недбало поклав карту, але у відповідь пролунав жалі бний писк. «Недостатньо коштів». Максим відклав половину, але знову писк, що грошей немає. Під невдоволення черзі, в кінці кінців, йому вистачило коштів тільки на булку хліба і пачку сп агеті. Він вийшов з магазину розгубленим. Три дні тому йому прийшла зарплата на карту, а сьогодні вже порожньо. Так, не треба було Вікторії, його спів робітниці, пил в оч і пу скати. А то шикарний ресторан і стильні окуляри, та ще й це нескінченна подорож по місту, по барам на таксі. Тож не дивно, що у нього не залишилося ні копійки. Добре б толк з усього цього, так Віка його ще і продинамила. У черговому барі зустріла своїх знайомих і поїхала з ними. Навіть рукою не помахала, динамо. А поки Максим вважав, скільки витратив, його мама Таня мирно пила чай зі своєю сусідкою Людою. — Ти його просто розбалували. Все йому і для нього. Навіть заміж вдруге не вийшла з-за нього, після того як пішов чоловік. Річ у тім Саша йому не сподобався. Але людина хороша була. З руками, він плитку в твоїй ванній виклав, жодна плиточка ще не відпала. І заробляв добре. Правильно, що не поїхала до нього. Чи не хлопчик вже, нехай сам до життя самостійної звикає. А ти більше трубку не візьмеш, якщо що я візьму. Якщо любить тебе і турбується, сам приїде — вчила Таню Люда.
— Тобі добре говорити. У тебе дочка прибудована, заміжня і онуком вже порадувала. А мій телепень нічого не вміє. Ні яйця посмажити, ні білизну в машинку закинути. Знаєш, як се рце за нього бо лить? — по скаржилася Таня. — Так розумію я тебе прекрасно. Знаєш, як спочатку мої лаялися? Марію я теж до домашньої роботи не надто допускала. А у Миколи мама добре готує. Ось прямо сказати, з нічого таку смакоту готує. Він і звик. А у моєї, то картопля згорить, то котлети пересушить. Сварилися дуже, вона навіть йти від нього хотіла. Але я їй сказала, у тебе такий приклад перед очима. Іди до мами Миколи, і попроси її навчити всім премудростям кулінарії. Заодно і зблизилися. Послухала мене дочка і ось результат. Чоловік задоволений, з його мамою у них хороші відносини, весь час обмінюються рецептами. Це до мене потім дійшло, що стусана в життя треба давати без жалю і сл із. А то ми готові до старості їм попи підтирати — підсумувала Люда. Таня згідно кивала головою. А Максим спробував приготувати собі вечерю.
Слава Богу, здогадався заглянути в інтернет, а то б спагетті зарядив прямо в холодну воду. Ніби як впорався, навіть шматочок сиру в холодильнику знайшов, натер в тарілку. І з гордістю подумав, що він може готувати не гірше за маму. Потім вирішив випрати. Вийшло, але не з першого разу. Те кришку нещільно закрив і довелося підлогу помити. Розвісив білизна і взявся за прибирання. Знайшов багато бр удних шкарпеток, та двісті гривневу купюру під диваном. На їжу на пару днів вистачить. Стомлено завалився на диван і раптом згадав. У нього ж мама хво ріє. Подивився в ноутбуці, що допомагає від к ашлю і сунувши 200 грн в кишеню, побіг в аптеку. Грошей залишилося тільки на проїзд. Назад пішки піду, вирішив він і пішов на зупинку. — Мама, мама, як ти? Я тобі тут дещо привіз, л ікуй ся. Якщо хочеш, я у тебе поживу? Мені не важко, повір. Головне щоб з тобою все в порядку було — обіймав він Таню, як в дитинстві, міцно. — І вибач мене, я ег оїст. Весь час тільки про себе думав.
Але обіцяю, більше такого не буде — сл ьози покотилися йому з очей — Головне ти тільки будь здорова і живи довго. Таня і сама запла кала: — І ти мене вибач. Я не много схитр увала. Здо ров’я у мене в порядку. Я просто хотіла, щоб ти нарешті подорослішав. Давай я тебе погодую, голодний напевно? Максим гордо сказав: — Я вже поїв, мама. Спагеті з сиром. Сам приготував. Тільки прошу тебе, не лякай мене так більше, будь ласка. Таня погладила його по волоссю: — Не буду. Обіцяю. Але і ти прислухайся до мене, Максим. Одру жуйся і нар оди мені онуків. Максим згадав Віку і посміхнувся: — Це звичайно, про блематично, але я постараюся. Діти! Маленькі, великі. Допомагайте своїм матерям, не кидайте їх. Повірте, коли ви їх втр тите, буде дуже бо ляче і ва жко. Любіть їх при жит ті, а не тоді, коли їх ім’я викар бовано на холодному камені.
