Моя подруга Женя вийшла заміж у юному віці – за Вову. Спочатку їхній шлюб процвітав: Вова працював на заводі, а Євгенія у декретній відпустці займалася їхнім сином. Розпорядок їхнього дня був передбачуваним: Вова з ранку вирушав на роботу, а ввечері допомагав Жені по господарству та з сином. Однак, коли завод закрився, Вові довелося перейти на вахтовий метод роботи і бути відсутнім кілька місяців, через що Женя сильно сумувала за ним. Попри це їм потрібна була його гідна зарплата. Під час однієї із таких змін Вова поїхав і не повернувся.
Женя залишилася в паніці, не маючи змоги зв’язатися з ним. Протягом цілих 15 років Женя чекала на Вову. Вона зустріла одного з його колишніх колег, який теж нічого не знав про місцезнаходження Вови. Женя навіть подала заяву про зникнення людини в поліцію, але вона виявилася безрезультатною. За ці роки її краса і молодість зів’яли, волосся посивіло, а очі втратили блиск. Єдиною втіхою для неї був син. Зрештою Євгенія зустріла Станіслава, який миттєво виявив до неї симпатію. Спочатку нерішуча, вона зрештою прийняла його залицяння, підбадьорювана сином, який уже змирився з тим, що батько не повернеться. Стас переїхав до них; життя почало налагоджуватися.
Одного разу Вова таки з’явився, якраз у той період – з історією про свою коханку Ніну, з якою він зустрічався ще на заводі. Щоб бути з нею, він інсценував своє зникнення. Вова прожив із Ніною 15 років, після чого вона припинила їхні стосунки, залишивши чоловіка ні з чим. Тепер Вова повернувся до Євгенії, сподіваючись на прощення, але вона не прийняла його. Син теж відкинув його, не в змозі пробачити біль, який він завдав їм. І навіть родичі Вови відвернулися від нього. Як ви вважаєте, вона правильно вчинила?
