Лариса та Андрій сиділи у вітальні. Андрій показував дружині фотографії із корпоративу. Погляд Лариси зачепив малюнок молодої дівчини. – А це хто? – Запитала дівчина у чоловіка. – Колега. Андрій більше не хотів показувати фотографії. Він сказав дружині, що втомився і хоче спати. Останнім часом Андрій поводився дивно. Він приїжджав додому пізно, із дружиною говорити не хотів. Лариса підозрювалася, що чоловік їй зpаджує.
У двері їхньої квартири постукали. Лариса відчинила двері і побачила ту саму колегу по роботі. – А Андрія немає вдома. – сказала Лариса. – Я до вас прийшла. Дозвольте? – Запитала незнайомка. – Прошу. А ви у якій справі? – Лариса здогадувалась, що чоловік спaв саме з нею. – Мене Олена звуть, я не просто колега вашого чоловіка, але я… – Ви сп ите з моїм чоловіком, я зрозуміла. А навіщо ви прийшли? – Перебила Лариса дівчину. – Так, я прийшла щоб… – Щоб Андрієві речі забрати? Так я вам зараз все зберу та забирайте. Мені від нього нічого не потрібне.
Квартира моя, тож ділити не будемо. Машину собі може залишити, я все одно водити не вмію. Лариса встала, щоб дістати валізу. – Ні, будь ласка, послухайте мене. – Роздратовано скрикнула Лена. – Ну кажіть, я поки що речі зберу. – Не треба нічого збирати. Сядьте, будь ласка, назад. Я попросити вас хотіла, щоб чоловіка до мене відпустили. Він вас не любить, каже, що не хоче вам бoляче зробити. Андрій мене любить, розумієте? Але через вас він уже третій день до мене не приїжджає, навіть не дзвонить. А коли я зателефоную, то трубку скидає.
Ми з ним створені один для одного, ви маєте його відпустити. – Сказала Олена. – Він вам у коханні зізнавався хоч раз? – Запитала Лариса. – Ну, він казав, що щасливий зі мною. – Розгублено промовила Олена. – Значить, не говорив. Олена, вам час. Давайте, я вас до дверей проведу. – Ви його відпустите? – Я свого чоловіка тобі віддавати не збираюсь. Він любить мене, а ти просто скороминуще помутніння. Прощайте, Оленко. Лариса спокійно зітхнула, тепер вона знала, що чоловік любить лише її.
