Будучи 60-річною жінкою, я все життя мріяла перебудувати свій будинок. Це я планувала здійснити на гроші, зароблені за 10 років роботи в Італії. У мене двоє дітей, син та дочка, у яких є свої сім’ї. Перед від’їздом я попередила їх, що не збираюся посилати їм гроші кожен місяць, оскільки я була зосереджена виключно на зароблянні грошей на відновлення свого будинку. Бідність завжди була частиною мого життя.
Мої батьки нічого не могли мені дати, коли я вийшла заміж, а мій чоловік ніколи не думав про ремонт старого маленького будинку, в якому ми жили. Після відходу мого чоловіка на той світ я вирішила поїхати до Італії, щоб хоч якось вийти із цієї ситуації. Тепер я, нарешті, повернувся з достатньою кількістю грошей, щоб відбудувати будинок. Але мої діти, спочатку проявивши підтримку, прийшли до мене через кілька днів з проханням, щоб я куnила їм по однокімнатній квартирі.
На руках у мене було 50 тисяч євро, а квартира в нашому районі коштувала близько 20 тисяч, що означало наступне: якби я куnила квартиру для кожного з них, у мене залишилося б всього 10 тисяч євро, чого було недостатньо для повної реконструкції будинку. Я розриваюсь між доnомогою своїм дітям та забезпеченням свого власного майбутнього. Незважаючи на те, що було б непогано доnомогти своїм спадкоємцем, але я також маю подумати про власні потреби.
