Мої сусіди заслужені майстри спорту з промивання кісточок. Черговою темою для їх улюбленого проведення часу стала моя персона. Вони, покопавшись у носі, дійшли висновку, що я наро дила в п’ятнадцять років. Приводом, для їхніх пустих домислів, стало те, що я, останнім часом, регулярно гуляю з дворічною дитиною. Нас із нею часто бачать на дитячому майданчику. Але ця дівчинка мені не дочка. Вона підкидьок. Я не пам’ятаю свою матір. Мене вирощував тато. Він про неї нічого не говорив, а я його не смикала. Навіщо? Батько дарував мені любов та турботу за двох. Коли я доросла до підліткового віку, батько почав доводити додому жінок. Декому з них відносини були тривалі. Але я не сумнівалася, що колись вони завершуватимуться.
Ці жінки мені були зовсім нецікаві. Я спала у своїй кімнаті, тато зі своєю черговою пасією в іншій. Нова, чергова подруга тата мала доньку. Дворічна Марина. Чомусь тато сподівався, що з Тетяною, матір’ю Марини, йому вдасться створити сім’ю. Вона мені не сподобалася з першого погляду, я цього не приховувала і утримувалася від спілкування. На відміну від матері, Тетяни, Марина мені одразу сподобалася. Тиха, вдумлива дитина.
Я їй розповідала казки та гуляла з нею. Таке ставлення сподобалося не лише Марині, а й Тетяні. Потроху всі справи щодо догляду за дитиною переклали на мене. Мати дочкою перестала цікавитись, і одного разу просто зникла з дому. Залишивши дитину! За дівчинкою поки що доглядаю я. Батько забезпечує. Коли Тетяна втекла, батько, чекаючи тижня, написав заяву до поліції. А Марину мені дуже шкода. Адже якщо Тетяну не знайдуть, її відправлять до дитбудинку. Малятко ні в якому разі не заслуговує на таке звернення. Сподіваюся, Тетяна з’явиться… Ось так я і заслужила звання (або тавро – кому як) “неповнолітньої матері”.
