Мої стосунки із дружиною розвивалися дуже швидко. Якось я побачив її в літньому кафе, коли вийшов пообідати, і не втримався від того, щоб спитати її: – Можна з вами познайомитися? Вона відмовилася, але вона ще не знала, який я непробивний, тому через рік я зробив їй пропозицію. До цього були довгі переслідування, після яких ми почали зустрічатися, і в наших відносинах все було ідеально. У нас було сильне взаємне кохання, і через півроку подружнього життя дружина повідомила, що у нас буде поповнення. – Я ваrітна, – сказала вона, сяючи від радості. – Я такий щасливий! – вигукнув я, міцно обійнявши її. Протягом усієї ваrітності я балував дружину та виконував усі її побажання. Ми поспішили поділитися новиною з нашими батьками, тільки мій тесть був не дуже радий. – Робіть, що хочете, нам все одно, – сказав він. Але я був такий щасливий, що не звернув особливої уваги на їхню реакцію.
Ваrітність протікала добре, ана лізи теж були всі добрі. Однак полоrи моєї дружини були тяжкими, вона му чилася 10 годин, але в результаті у нас народився хлопчик. Після народження сина моя зму чена дружина міцно заснула. Я весь час сидів поруч із нею, а потім у кімнату зайшла лікар. – Вітаю вас із народженням дитини. Тим не менш, у мене є неприємна новина . Під час полоriв у хлопчика був пошкоджений хребет. На жаль, він може стати інва лідом. Ви стра ждатимете разом із ним усе життя, ми зрозуміємо, якщо ви напишете відмо ву від дитини, – сумно сказав лікар. – Як таке могло статися? Адже аналізи були добрі? – Запитав я. – На жаль, це сталося, хоч це й рідкісний випадок. Чи готові ви жити з цим все життя? Подумайте над моїми словами, – відповів лікар.
Тесть, дізнавшись про цю новину, відреагував миттєво. Він надіслав СМС із текстом: «На нашу допомогу навіть не розраховуйте». Було дуже прикро, тому що, крім них, у нас більше нікого не було, у мене не було сім’ї, але це інша історія. Тоді ми зрозуміли, що нам треба покладатися лише один на одного. Добре, що ми з дружиною залишалися разом у такі важкі хвилини. Макарчик був такою самою дитиною, як і всі, тільки не вмів ні ходити, ні сидіти. Якось ми гуляли з ним на дитячому майданчику, і до нас підійшла бабуся і сказала, що співчуває нам і знає людину, яка може нам допомогти.
Виявляється, поряд з нами було село, де мешкала знахарка, і вона сказала, що зможе нам допомогти. Другого дня ми відвезли Макара до неї. За кілька місяців сталося диво, і наш син почав ходити. Тепер він абсолютно такий самий, як і інші діти. Макар почав ходити до дитячого садка, ми записали його на танці, і він почав ходити на них із великим задоволенням. Коли через деякий час тесть прийшов до нас просити допомоги у ліkуванні його сина, який потраnив в автоава рію, і який сам колись сказав на його допомогу не розраховувати. Тоді дружина просто сказала: – Нам не потрібні ваші вибачення. Ви самі викреслили нас і нашу дитину зі свого життя, тож тепер ми викреслюємо і вас. На нашу допомогу навіть не розраховуйте.
