Із Богданом у шлюбі я 6 років прожила, лише перші роки можу назвати щасливими. Потім він дуже сильно змінився і не на краще, на жаль. Я народила для нього двох синів, але він практично ніколи не брав участі у їхньому вихованні. Потім він також мені нічим по дому не допомагав. Якось я прийшла з роботи раніше і побачила в передпокої жіночі туфлі, які були не моїми.
Солодка парочка виявилася у вітальні, чужа жінка сиділа на колінах мого чоловіка, і вони цілу валися. Як тільки вони мене помітили, жінка постаралася якнайшвидше змитися, він пішов слідом. Цей випадок мене вразив і став останньою краплею, я збиралася подати розлу чення. Але мене відмовили родичі, вони розповідали, як складно одній жінці ростити дітей . У принципі, зарплата у мене була маленькою, я розуміла, що одна не впораюся, тому було прийнято рішення помиритися з чоловіком.
Ми знову почали жити разом, але я йому не довіряла, стосунки знову зіпсувалися. Потім мені стало відомо про літню жінку, яка готова дати притулок у себе, аби її доглядали. Ми жили у квартирі чоловіка, тому після розлу чення житло мені не світило. Я зрештою подумала і прийняла рішення, що краще доглядати бабусю, ніж жити зі зра дником, якому все одно на свою власну сім’ю та дітей.
