Марина Петрівна вела активне життя. Занадто активне. Результатом її активності став син, народжений у вісімнадцять років. Багато дівчат, які опинилися в такому становищі, намагалися хоч якось облаштувати своє життя, виховати та поставити на ноги сина, себе на старість забезпечити. Багато хто, але не Марина. Поки її батьки займалися онуком, вона продовжувала своє, побудоване лише на власних інтересах, життя. Михайло, її син підріс, закінчив школу, відслужив в ар мії, демо білізувався, вступив до університету. Мишко навчався на першому курсі, коли поспіль відбулися дві події.
Дідусь із бабусею поkинули цей світ внаслідок ДТ П, а через пару місяців Марина заявила, що син уже дорослий, годувати та одягати себе має сам, а в неї свої плани на життя. В результаті Мишкові терміново довелося переводитися на заочне відділення та знайти роботу. А ще зняти квартиру, бо мати продала батьківську квартиру і забравши всі гроші, переїхала на узбережжя Чорного моря. Там купила собі квартиру. За кілька років Марина влізла в якусь авантюру, влізла у великі борrи і змушена була продати свою квартиру, щоби розплатитися з борrами. Зняла житло і почала працювати перукарем. Так і прожила до пенсії. Оскільки працювала неофіційно, то й пенсію мала мінімальну.
Тоді вона згадала про сина. Повернулась до рідного міста і з’явилася до сина у гості. За цей час Михайло одружився, народив трьох дітей і взяв квартиру в іпотеку, за яку ще продовжує платити. – Я вже не молода, та ще здоров’я почало підводити. Ось я і вирішила, що настав час розсудитись. Тому я тут, – заявила вона синові. – Давно час, – погодився з нею Михайло. – Тому я вирішила, що ти маєш купити для мене квартиру. Михайло спочатку розгубився від такої безпардонності, потім почервонів. – Виkинула мене з батьківської квартири, щоб її продати, а тепер я маю купити для тебе житло?! – зірвався він. – Десять тисяч на місяць тобі на проживання виділю. Жити в мене не будеш. Решта не мої проблеми. Вирішуй сама…
