Ми з чоловіком чекали синочка протягом усієї своєї вагітності. Тому нам і на думку не спадало, що народиться дівчинка. Під час УЗД нам так і сказала – хлопчик. Про дівчинку ми дізналися лише під час останнього УЗД. Стало прикро, не знаю чому. Ридала, істерики закочувала, довела чоловіка до ручки. Тиждень ні з ким не розмовляла. Але потім відпустило: дівчинка так дівчинка. І почали ми з чоловіком шукати відповідне ім’я для дівчинки. Дочку чоловіка від першого шлюбу звуть Настею. Ідеальне ім’я, та й до прізвища батька підходить. Настільки вдало для нашої дочки,
що не перепробували, все інше виходило гірше. Чоловік наполягав на Ярославі, але мені взагалі не подобалося. Не звучало і просто не симпатизувало. Так і лаялися до пологів. Потім махнули рукою: спершу народимо, потім подумаємо. Народилася дівчинка благополучно, на п’ятий день ми вже були вдома. Але все ще без імені. Родичам на їхні геніальні пропозиції хотілося, звичайно, нагрубити, але ми трималися. Тиждень дивилися на доньку, прикладали всі імена поспіль, навіть намагалися йти по списках. Але так і не визначились. Якоїсь миті я раптом говорю: -Може, Марією назвемо? Старовинне ім’я, що скажеш? Чоловік погодився, напевно тому,
що втомився вже від цих суперечок. Пішов до РАГСу прямо з ранку. Приносить свідоцтво про народження, а там так і написано Маруся. Не Марія. Навіть не Мар’я! Він якось примудрився, чи сам так сказав, або його не зрозуміли, або не уточнили. Загалом, Маруся. Я навіть у РАГС дзвонила, лаялася вимагала виправити. А мені відповіли, мовляв, документи вже видали. Змінюйте ім’я як належить, заяву пишіть, дозвіл беріть. І ось я в цьому дивному сні вже незабаром рік. Хочу ім’я змінити, але мені тепер Марія вже не подобається. Ми її так і називаємо – чи просто Мусею. Але ж у нас не кішка! Пора вже вирішити щось остаточно…
