Зі своєю рідною мамою я не спілкувалася майже десять років. Вона знову вийшла заміж, коли мені було 15, після цього я перестала мати для неї значення. Вона відправила мене жити до бабусі до села. Спочатку мені було трохи приkро, що мене вигнали як непотрібну річ, але згодом адаптуєшся, до того ж бабуся в мене дуже хороша, вона всіляко намагалася заповнити прогалину материнської любові.
Мама спочатку дзвонила та надсилала гроші, але коли народила мого молодшого брата, це теж перестала робити. Я змирилася з тим, що єдина рідна для мене людина – це бабуся. В останній рік бабуся послабшала і майже завжди лежала. Я її доглядала вдень і вночі. Місяць тому бабуся пішла у інший світ.
Коли стало відомо, що будинок і ділянку бабуся повністю заповідала мені, мама почала висловлювати невдоволення: -Це було нечесно з її боку, ти не єдина спадкоємиця, у тебе є рідний брат. Майно потрібно nродати та поділити гроші між вами! Я з мамою не погоджуюся. До того ж, братові зараз це не потрібно, він поки що школяр, а ось я найближчим часом планую вийти заміж. Нам із чоловіком треба десь жити.
