Це був звичайний осінній вечір, я закінчила справи по дому та насолоджувалася ароматним чаєм. Чоловік був на роботі. Він у мене працює ліkарем, тож іноді пізно приходить. Цього разу він запізнився майже на дві години, але повернувся не один, на його руках спав маленький хлопчик. -Оль, тут така історія… Я доnомогла йому вкласти дитину на наше ліжко, а потім ми пішли на кухню, щоб її не розбудити. -Розповідай. -Це маля до нас після пожежі потрапило. На його очах згоріли його батьки.
Він із сусіднього села. Будинок був дерев’яний. Якісь неполадки з проводкою, і будинок спалахнув, як сірник. Малюка дивом вдалося витягнути. Його сусіди врятували. Відбувся дуже легко, всього пара опіків, та й сильний стр ес. Його до нас у відділення тимчасово поклали, хочуть направити до дитячого будинkу. Близьких родичів, які готові оформити опіку, немає.
Ось такі справи. Я не зміг просто пройти повз. Може, нам його вси новити? – чоловік дивився на мене з благанням у погляді. Мені знадобилася пара хвилин, щоб якось переварити інформацію, що надійшла. Дитину було шkода. Я мимоволі кинула погляд у бік спальник. Підійшла і подивилася на умиротворено сплячого малюка. Відразу з’явилося якесь відчуття, що він рідний. За підсумками я погодилася на усиновлення. Нині ми збираємо документи. Впевнені, що Сашкові буде добре в нашій родині. Ми про нього подбаємо.
