– Загалом так, дорогі мої батьки, я вирішив піти від дружини. Набридло. Сина на ноги поставив, тепер хочу пожити на своє задоволення, – сказав сорокап’ятирічний Антон, прийшовши до батьків. Семен з Марією переглянулись. – А як же Анечка? – перелякано спитала мати. – Ви з нею посва рилися? – Ні. Ми не лаялися. Я їй поки що нічого не сказав. – Вона й не підозрює? – Марія дивилася на сина вражено. – Ти собі іншу знайшов? – Запитав Семен. – Якби знайшов іншу, то не прийшов би до вас. Чи можна я у вас поживу? – Запитав син.
– Можна, але тільки… – почала Марія, але чоловік перебив її. – Пізно, синку. Нема вже “нас”. – Як це нема? – здивувався Антон – А так. Розлучаємося ми. Ну і квартиру nродамо і гроші поділимо. Так, Маріє? – Ага, – закивала головою жінка, зі страхом дивлячись на чоловіка. – Збрендили, чи що? – син від подиву вnав на стілець. – Півстоліття разом, вас то куди потягнуло?! Ви свій вік врахували? – А ти нас віком не нарікай! – вигукнув Семен.
– Я ось собі вже будиночок у дачному кооперативі придивився. – Мам, але як же так? – син зі страхом подивився на матір. – Ось так. Ти ж сам кажеш – набридло. Ось і ми хочемо на своє задоволення пожити. Хоча б на останок. – Але ж ви ніколи не лаялися! – Ну так і ви з Анечкою не сва рилися, – сказав Семен. – І коли ви плануєте роз лучитися? – А ви коли? – Та яке тепер роз лучення! – приречено зітхнув Антон. – Мені тепер дбати про вас треба буде, а не витра чатися на оренду квартири. – Тоді вали до дружини! І свої безглузді думки викинь з голови, – сказав Семен… – Скільки років з тобою живу, а досі до твоїх жартів звикнути не можу, – сказала Марія, обійнявши чоловіка. – Та я сам злякався, коли ти підтримала мене…
