З сестрою ми не спілкувалися з того часу, як вона вийшла заміж. Як близьких вона визнавала тільки родичів чоловіка, та й у мене не було особливого бажання з нею спілкуватися. Ярославі, можна сказати, пощастило. Вона вдало вийшла заміж. А наші батьки ніколи не були багатими, але у нас був будинок, який дістався нам у спадок від бабусі. Коли мама подарувала цей будинок Ярославі як весільний сюрприз, сестра взяла і продала його. А після цього протягом 20 років до нас не приїжджала. Від спільних знайомих ми знали, що в неї все гаразд. Я теж зв’язала себе узами шлюбу. Ми жили разом із мамою, якій подарували чудову доньку.
Ось тільки мій чоловік виявився не дуже добрим батьком і чоловіком: з донькою не займався, грошей додому не приносив. Після 10 років шлюбу я зрозуміла, що більше жити так не можу. Донька росте, та й ремонт нам не завадить. Тому я й поїхала за кордон, а мама пообіцяла доглядати за донькою. Все, що заробляла, надсилала додому. Стару хатинку ми перетворили на розкішний двоповерховий палац. Наприкінці цього літа мені зателефонувала донька та повідомила, що приїхала тітка Ярослава. Я, звісно, зраділа, але потім зрозуміла, що вона не в гості приїхала – реально переїхала.
Чоловік привів додому kоханку і виrнав її з дому. Що це виходить? Вона не приїжджала до нас протягом 20 років, а зараз їй нема де жити, і вона згадала про нас, точніше, про наш розкішний сарай? Оскільки сестра все ще була прописана в нашому будинку, вона заявила, що приїхала до себе. Більше того, останнім часом вона почала налаштовувати маму проти мене: мовляв, я поїхала за кордон, живу собі, а про стареньку не згадую. Далі вона запропонувала її доглядати, а натомість отримати півбудинку. Нині я не знаю, що робити. Полетіти назад я не можу, але й виганяти сестру я не маю права навіть через с уд.
